В інтересах клієнта — учасника спільної діяльності з будівництва адміністративно-торгівельного центру, скасовано судове рішення, яким незаконно визнано право власності на незавершене будівництво.
Харківський апеляційний господарський суд своєю постановою скасував рішення господарського суду першої інстанції, яким на задоволення вимог по договору генерального підряду на капітальне будівництво було визнано право власності за генеральним підрядником на будівельні матеріали та конструктивні елементи у вигляді об'єкту незавершеного будівництва, рівень будівельної готовності якого складав 61%. В подальшому, на підставі незаконного судового рішення ця юридична особа зареєструвала право власності на об'єкт незавершеного будівництва з рівнем будівельної готовності вже 70%, який було передано до статутного капіталу іншої юридичної особи.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції, апеляційний суд зокрема, виходив з наступного.
Відповідно до п.1.2 договорів про участь у будівництві, які укладались між забудовником та фізичними особами — учасниками будівництва, після закінчення будівництва та здачі об'єкту в експлуатацію, забудовник передає у власність учасників певні нежитлові приміщення побудованого адміністративно-торгівельного центру. Частина об'єкту, що залишилася розподіляється між забудовником та іншими учасниками сумісної діяльності відповідно з окремими договорами, укладеними між ними.
Верховним Судом України у постанові № 6-168цс12 від 30.01.2013 року визначено майнове право, як «право очікування», яке є складовою частиною майна як об'єкта цивільних прав. Майнове право — це обмежене речове право, за яким власник цього права наділений деякими, але не всіма правами власника майна, і яке свідчить про правомочність його власника отримати право власності на нерухоме майно або інше речове право на певне майно у майбутньому.
Апеляційною інстанцією встановлено, що фізичні особи, як учасники договору про участь у будівництві, свої зобов'язання за договорами про сплату грошових коштів виконали. Отже, оскаржуваним рішенням було вирішено питання про права та обов'язки цих фізичних осіб — учасників будівництва, третіх осіб у справі, оскільки цим рішенням визнано право власності на будівельні матеріали та конструктивні елементи у вигляді об'єкту незавершеного будівництва за товариством з обмеженою відповідальністю, без урахування умов договорів про участь у будівництві, в яких зафіксовані майнові права учасників. При цьому, під час розгляду справи в суді першої інстанції такі фізичні особи до участі у справі залучені не були, проте суд прийняв рішення про права цих осіб. У зв'язку з цим, оскаржуване рішення в силу частини 3 статті 104 ГПК України підлягає скасуванню вже на цій підставі.
Крім того, набуття права власності на новостворене майно та об'єкти незавершеного будівництва регулюються положеннями статті 331 ЦК України. Верховним Судом України 27 травня 2015 року у справі № 6-159цс15 висловлено правову позицію, відповідно до якої, визнання права власності на об'єкт незавершеного будівництва, не прийнятого в експлуатацію, в судовому порядку нормами ЦК України чи іншими нормативними актами не передбачено.
Так, Верховний Суд України вказав, що частиною 2 статті 331 ЦК України встановлено, що право власності на новостворене нерухоме майно виникає з моменту завершення будівництва.
Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації.
Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.
Аналіз положень статті 331 ЦК України у системному зв'язку з нормами статей 177-179, 182 ЦК України, частини третьої статті 3 Закону України від 01 липня 2004 року № 1952-IV «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» дає підстави для висновку про те, що право власності на новостворене нерухоме майно як об'єкт цивільних прав виникає з моменту його державної реєстрації.
Закінчені будівництвом об'єкти підлягають прийняттю в експлуатацію в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, затвердженому відповідною постановою від 22 вересня 2004 року №1243.
Отже, державній реєстрації підлягає право власності тільки на ті об'єкти нерухомого майна, будівництво яких закінчено та які прийняті в експлуатацію у встановленому порядку.
Враховуюче наведені положення пункту 1.2 договорів про участь у будівництві та положення чинного законодавства, колегія суддів дійшла висновку про те, що поки об'єкт — адміністративно — торгівельний центр, не введено в експлуатацію та не зареєстроване право власності на новостворене майно, учасники сумісної діяльності по будівництву є власниками матеріалів, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва (створення майна), а після настання вищевказаних обставин мають підстави набути вже право власності на приміщення, визначені договорами.
Оскільки, відповідно до статей 355, 578 ЦК України, статті 6 Закону України «Про заставу» майно, що знаходиться у спільній власності двох і більше осіб, вважається їх спільною сумісною власністю та може бути передане у заставу лише за згодою всіх співвласників, а як було встановлено судом фізичні — особи — учасники будівництва такої згоди забудовнику не надавали, то передача в заставу юридичній особі — генеральному підряднику будівельних матеріалів та конструктивних елементів у вигляді об'єкту незавершеного будівництва, яка передувала зверненню останнього до суду з позовом про визнання права власності, також суперечить положенням чинного законодавства, а дії забудовника та генерального підрядника викликають сумніви в їх доброчесності та порядності, оскільки схожі на спроби незаконно заволодіти спільним майном учасників будівництва — фізичних осіб.
За таких підстав, оскаржуване рішення господарського суду Харківської області було скасовано, а в задоволенні позовних вимог відмовлено у повному обсязі.
Адвокатське Об'єднання