В інтересах клієнта визнано недійсними договори позики та іпотеки.

   Суд визнав недійсними договори позики та іпотеки на тих підставах, що вказані правочини були вчинені під впливом тяжких для клієнта обставин та на вкрай невигідних умовах.   

   При розгляді справи суд зазначив, що тяжка обставина є оціночною категорією і має визнаватися судом з урахуванням всіх обставин справи.

   Визнання правочину недійсним з передбачених ст. 233 ЦК України підстав, потребує одночасного встановлення існування впливу на волевиявлення особи тяжкої для неї обставини та існування вкрай невигідних умов договору. Крім того, має бути причинно-наслідковий зв'язок між тяжкими обставинами та укладеним правочином (його укладання саме з метою усунення обставин).

   Тяжкими обставинами можуть бути: тяжка хвороба особи, членів її сім'ї чи родичів, смерть годувальника, загроза втратити житло чи загроза банкрутства та інші обставини, для усунення або зменшення яких необхідно укласти такий правочин. Особа (фізична чи юридична) має вчиняти такий правочин добровільно, без наявності насильства, обману чи помилки. Особа, яка оскаржує правочин, має довести, що за відсутності тяжкої обставини правочин не було б вчинено взагалі або вчинено не на таких умовах.

    Судом встановлено, що позивач свідомо погодилася на укладення договору на невигідних умовах, де у разі прострочення зобов'язань по поверненню суми позики вона повинна сплатити на користь відповідача (позикодавця) пеню в розмірі 3% від усієї суми позики за кожен день такого прострочення, у разі прострочення виконання грошових зобов'язань - сплатити суму боргу з урахуванням індексу інфляції та 365% річних від простроченої суми, що є вкрай невигідним, саме перебуваючи в тяжкому матеріальному стані, з метою погашення інших боргів.

   Враховуючи вищезазначені обставини у їх сукупності суд дійшов висновку, що Договір позики був вчинений під впливом тяжкої для позивача обставини і визнав його недійсним.

   Крім того, з метою забезпечення виконання зобов'язань за зазначеним Договором позики між позивачем та відповідачем укладено Договір іпотеки.  

    Оскільки договір іпотеки в силу ч. 5 ст. 3 Закону України «Про іпотеку» є похідним від основного зобов'язання, то за загальним правилом відповідно до ч. 2 ст. 548 Цивільного кодексу України недійсність основного зобов'язання тягне за собою недійсність угоди щодо його забезпечення. Відповідно до вищезазначеної норми Договір іпотеки був також визнаний судом недійсним.