Верховним Судом визнано протиправним податкове зобов’язання за платежем транспортний податок з фізичних осіб за 2015 рік, нараховане нашому клієнту.

Деталі

Опубліковано: Вівторок, 05 червня 2018, 15:24

 Так, Верховний суд зазначив, що визначення позивачу податкового зобов'язання за платежем транспортний податок з фізичних осіб у 2015 році є протиправним та таким,  що  суперечить принципу стабільності, визначеному в статті 4 ПК України.

Статтею 4 ПК України визначено основні засади податкового законодавства України.

Одним із принципів податкового законодавства України є принцип стабільності, відповідно до якого  зміни до будь-яких елементів податків та зборів не можуть вноситися пізніш як за шість місяців до початку нового бюджетного періоду, в якому будуть діяти нові правила та ставки. Податки та збори, їх ставки, а також податкові пільги не можуть змінюватися протягом бюджетного року.

Відповідно до статті 8 ПК України в Україні встановлюються загальнодержавні та місцеві податки та збори.

До місцевих належать податки та збори, що встановлені відповідно до переліку і в межах граничних розмірів ставок, визначених цим Кодексом, рішеннями сільських, селищних і міських рад у межах їх повноважень, і є обов'язковими до сплати на території відповідних територіальних громад.

Статтею 265 ПК України встановлено, що податок на майно складається з: податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки; транспортного податку; плати за землю.

Пунктом 10.2 статті 10 ПК України встановлено, що місцеві ради обов'язково установлюють єдиний податок та податок на майно (в частині транспортного податку та плати за землю).

Згідно з п. 12.3 статті 12 ПК України сільські, селищні, міські ради в межах своїх повноважень приймають рішення про встановлення місцевих податків та зборів.

З аналізу вищевикладених норм вбачається, що встановлення податку на майно, зокрема в частині транспортного податку, є безумовним обов'язком місцевої ради, який повинен бути виконаний шляхом прийняття відповідного рішення.

Підпункт 12.3.4 п. 12.3 ст. 12 Податкового кодексу України імперативно врегульовує порядок опублікування та застосування рішень місцевої ради про встановлення місцевих податків.

Так, рішення про встановлення місцевих податків та зборів офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлюваних місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом.

Підпунктом 12.3.5 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України встановлено спеціальні правові наслідки невиконання місцевої радою свого обов'язку щодо встановлення місцевих податків. Так, у разі якщо сільська, селищна, міська рада або рада об'єднаних територіальних громад, що створена згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, не прийняла рішення про встановлення відповідних місцевих податків і зборів, що є обов'язковими згідно з нормами цього Кодексу, такі податки до прийняття рішення справляються виходячи з норм цього Кодексу із застосуванням їх мінімальних ставок, а плата за землю справляється із застосуванням ставок, які діяли до 31 грудня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосування плати за землю.

Зі змісту наведеної норми вбачається, що справляння невстановленого обов'язкового місцевого податку в розмірі мінімальної ставки застосовується у разі якщо відповідне рішення місцевої ради (рішення про встановлення місцевих податків та зборів, передбачене підпунктом 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України) не було прийнято.

Отже, для застосування наслідків, передбачених пунктом 12.3.5 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України, повинна мати місце протиправна бездіяльність місцевої ради щодо неприйняття обов'язкового рішення про встановлення місцевого податку, зокрема, транспортного.

Відповідна бездіяльність може виникнути лише після того, як сплинуть строки, протягом яких місцева рада має прийняти рішення про встановлення обов'язкового для справляння місцевого податку.

Таким чином, висновок щодо прийняття місцевою радою рішення про встановлення місцевого податку можна зробити тільки після закінчення бюджетного періоду, протягом якого мало бути реалізоване відповідне повноваження. І лише з наступного бюджетного періоду контролюючі органи на підставі підпункту 12.3.5 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу можуть розпочати справляння місцевого податку, який місцева рада повинна була встановити згідно з пунктом 10.2 статті 10 Податкового кодексу України, але не встановила.

Відповідно, якщо протягом 2015 року місцеві ради не приймають рішення про встановлення транспортного податку, то виключно з 2016 року (тобто з початку планового періоду) можуть застосовуватися норми підпункту 12.3.5 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України.

Таким чином, незалежно від прийняття або неприйняття відповідного рішення місцевою радою у 2015 році транспортний податок міг справлятися не раніше 2016 року.

Враховуючи вищевикладене, суд касаційної інстанції вважає, що у контролюючого органу були відсутні правові підстави для винесення оскаржуваного податкового повідомлення-рішення та визначення позивачу грошового зобов'язання за платежем транспортний податок з фізичних осіб за 2015 рік.

При розгляді справи, Верховний суд застосував до спірних правовідносин рішення Європейського суду з прав людини у справах «Серков проти України» (заява №39766/05), «Щокін проти України» (заяви №23759/03 та №37943/06), які відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» підлягають застосуванню судами як джерела права.

Цими рішеннями було встановлено порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, оскільки органи держаної влади віддали перевагу найменш сприятливому тлумаченню національного законодавства, що призвело до накладення на заявника додаткових зобов'язань зі сплати податку.

З огляду на вищевикладене, з урахуванням практики Європейського Суду з прав людини, яка сформувалась з питань імперативності правила про прийняття рішення на користь платників податків при існуванні неоднозначності у тлумаченні прав та/чи обов'язків такого платника, а також ролі рішень Європейського Суду з прав людини як джерела права в Україні, колегія суддів дійшла висновку про протиправність визначення позивачу податкового зобов'язання з транспортного податку за 2015 рік.