Протистояти шахраям і повернути свою власність (в контексті чергового висновку ВСУ)

Деталі

Опубліковано: Середа, 10 лютого 2016, 10:58

Час від часу, люди потрапляють на виверти шахраїв. "Умільці", які заволоділи обманним шляхом майном, швидко його перепродають, передають в іпотеку або розпоряджаються іншим способом, задіявши в ланцюжку з декількох ланок своїх-же "сумлінних" набувачів.

Заперечувати такі угоди виключно в цивільному судочинстві можна, але існує безліч нюансів які в кінцевому рахунку впливають на можливість витребування власником свого майна у нових правовласників.

Більш ефективно, в такій ситуації захищати свої права у кримінальному провадженні. Реальні перспективи оскаржити угоду, укладену з порушенням Закону, з'являються вже на підставі тих фактів і обставин, які будуть встановлені в рамках кримінального провадження. Безумовно, останнє вимагає якісної роботи адвокатів і певного проміжку в часі. У зв'язку з чим, суди часто зупиняють розгляд цивільних справ про визнання правочинів недійсними до остаточного розгляду по пов'язаним з ними, кримінальним справам.

Начебто логічно, зрозуміло і головне, справедливо. Якщо довели, що майно вибуло по мимо волі власника і їм протиправно заволоділи винні особи, то сумнівів щодо порушення Закону бути не може.

Однак, Верховний суд України при розгляді цивільної справи № 2-923цс15 прийшов до правового висновку, який на мою думку, має суттєві розбіжності з вищевикладеною позицією.

Розглядаючи цивільний спір про визнання договорів недійсними ВСУ вказав, що незалежно від встановлення судом у кримінальній справі фактів щодо шахрайських дій відповідачів щодо позивачки, у цивільній справі, предметом позову в якому є визнання недійсними угод, суд повинен вирішити питання про відповідність або невідповідність змісту цих угод ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, інтересам суспільства, його моральним засадам, про наявність чи відсутність підстав для визнання недійсними спірних угод, передбачених статтями 228, 232 ЦК України, на які посилалася відповідачка, мотивуючи позовні вимоги, а також про те, які правові норми підлягають застосуванню до цих правовідносин. При цьому, суд повинен дослідити наявні у справі докази, з'ясувати обставини, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами.

У цій справі, ВСУ зробив акцент на необхідності дотримання принципу ефективності судового процесу, спрямованого на недопущення затягування розгляду цивільної справи і неможливість зупинення цивільної справи до вирішення кримінальної справи.

Що змінює дане рішення ВСУ? І чим воно так примітно?

А тим, що Верховний суд України узагальнює судову практику і його висновки є обов'язковими до застосування всіма національними судами при розгляді аналогічних справ. Відповідно, особи, які заволоділи майном в результаті шахрайських дій, посилаючись на практику Верховного суду України має право вимагати розгляду цивільної справи про визнання угод недійсними виключно відповідно до цивільно-правових норм. Отже, просити суд дати оцінку дотримання цивільно-правових норм виключно на момент укладення угод і на підставі тих документів, які є в матеріалах цивільної справи, без прив'язки до кримінальної справи.

Природно, що до моменту встановлення винних осіб та встановлення фактів протиправного заволодіння майном в порядку кримінального судочинства, оскаржити угоду в цивільному процесі не легко, а накласти арешт на спірне майно для попередження його подальшого відчуження новими власниками ще складніше, оскільки ланцюжок нових правовласників може бути довгим.

В результаті, єдино можливою перспективою залишається відшкодування шкоди з винної особи на підставі вироку суду по кримінальній справі який набрав законної сили.

Не дуже то радісна перспектива малюється в світлі такої судової практики. А ми знаємо, що в протиправних схемах шахраями задіюються часом малозабезпечені люди похилого віку, з яких стягнути збиток проблематично.

ВСУ звичайно прав, що термінів розгляду справ необхідно дотримуватися, тому що відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод - це одна зі складових гарантій права на справедливий суд. Однак, чи можна стверджувати про дотримання даної гарантії, якщо буде порушено право на майно (власність) людини, яке охороняється ст. 1 Протоколу 1 все тієї ж Європейської Конвенції?

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях неодноразово наголошував, що він не гарантує захист прав теоретичних і ілюзорних, а гарантує захист прав реальних і ефективних. Саме тому, суди повинні застосовувати закон на національному рівні не формально, з метою дотримання самої процедури, а для отримання реального результату щодо захисту порушених прав і свобод людини.

Правові висновки Верховного суду України з будь-якої конкретної справи мають далекосяжні наслідки. І зважуючи всі "за" і "проти" на ВСУ покладено особливу відповідальність бачити подальше застосування його рішень національними судами при розгляді інших аналогічних справ. А вибираючи між швидкістю і якістю, впевнений потрібно віддавати перевагу якості.

 

Андрій Котляр, к.ю.н., адвокат, керуючий партнер

Адвокатського об'єднання "Формула Захисту".