Правочини, вчинені органами управління та керівниками банку після призначення уповноваженої особи Фонду, є нікчемними (висновок ВСУ).

Деталі

Опубліковано: Четвер, 22 грудня 2016, 14:19

 На засіданні палати у цивільних та господарських справах Верховного Суду України було розглянуто судову справу № 6-147цс16 щодо стягнення заборгованості за кредитним договором, за результатами розгляду якої було зроблено висновки у  відмові про задоволення позовних вимог з наступних підстав:

Як зазначено у частині першій статті 36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» з дня призначення уповноваженої особи Фонду призупиняються всі повноваження органів управління банку (загальних зборів, спостережної ради і правління (ради директорів) та органів контролю (ревізійної комісії та внутрішнього аудиту). Уповноважена особа Фонду від імені Фонду набуває всі повноваження органів управління банку та органів контролю з дня початку тимчасової адміністрації і до її припинення.

Відповідно до частини третьої статті 36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», за якою правочини, вчинені органами управління та керівниками банку після призначення уповноваженої особи Фонду, є нікчемними, та встановлені обставини щодо прийняття 19 березня 2015 року виконавчою дирекцією Фонду рішення про запровадження у ПАТ «Банк «Київська Русь» з 20 березня 2015 року тимчасової адміністрації та призначення уповноваженої особи Фонду, яка з цього дня набула повноваження органів управління та контролю банку, голова правління банку не мав повноважень на підписання 20 березня 2015 року від імені банку договорів відступлення прав вимоги; ці повноваження були припинені відповідно до положень частини першої статті 36 цього Закону. Таким чином, укладені 20 березня 2015 року між ПАТ «Банк «Київська Русь» та ТОВ «ФК «Фактор Плюс» договори відступлення прав вимоги є нікчемними в силу закону, а отже такими, що не створюють юридичних наслідків для сторін.   

Відповідно до частини другої статті 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

За частиною першою статті 236 цього Кодексу нікчемний правочин є недійсним з моменту його вчинення.

Оскільки вимоги позову випливають з правовідносин, що виникли з нікчемних правочинів – договорів відступлення прав вимоги, укладених 20 березня 2015 року між ПАТ «Банк «Київська Русь» та ТОВ «ФК «Фактор Плюс», правових підстав для задоволення позовних вимог про стягнення заборгованості за кредитними договорами немає.  

Окрім вищенаведеного, окрему увагу слід звернути на те, що висновок судів попередніх інстанцій у справі, яка переглядалась, про стягнення заборгованості за кредитними договорами солідарно з боржника та іпотекодавців за договорами іпотеки є помилковим, оскільки відповідно до статті 546 ЦК України застава (іпотека) та порука є різними видами забезпечення, тому норми, що регулюють поруку (статті 553–559 цього Кодексу), не застосовуються до правовідносин кредитора з іпотекодавцем, оскільки він відповідає перед іпотекодержателем за виконання боржником основного зобов’язання винятково в межах вартості предмета іпотеки. Тому солідарна відповідальність боржника та іпотекодержателя нормами чинного законодавства не передбачена.