28.03.2013 р. Інформаційний лист за № 01-06/606/2013

Деталі

Опубліковано: Субота, 13 квітня 2013, 03:03

Так, в Законі надано інше визначення таких термінів, як арбітражний керуючий, банкрутство, боржник, сторони у справі про банкрутство. Законом запроваджено й нові терміни: забезпечені кредитори, офіційне оприлюднення.

Стаття 4 Закону містить загальні приписи щодо  організації діяльності арбітражних керуючих, згідно з якими арбітражний керуючий є суб'єктом незалежної професійної діяльності, право на здійснення якої має особа, що отримала відповідне свідоцтво і внесена до Єдиного реєстру арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів) України. Таким чином,  арбітражний керуючий не є суб'єктом підприємницької діяльності, як це передбачалося попередньою редакцією Закону.

Статтями 5 та 6 Закону запроваджується процедура  санації боржника до порушення провадження у справі про банкрутство.

За змістом відповідних норм  врегулювання відносин між боржником та кредиторами здійснюється без застосування судових процедур, через позасудову процедуру санації.  При цьому, боржник самостійно розробляє  план санації як систему заходів з власного фінансового оздоровлення, погоджує його з усіма забезпеченими кредиторами та отримує рішення загальних зборів кредиторів про його схвалення. У подальшому цей план санації підлягає затвердженню господарським судом, проте його виконання відбувається поза контролем суду.

Строк дії процедури санації до порушення провадження у справі про банкрутство не може перевищувати дванадцяти місяців з дня затвердження господарським судом відповідного плану санації. Протягом цієї процедури діє мораторій на задоволення вимог кредиторів та заборона на порушення справи про банкрутство боржника.  

Частиною третьою  статті 7 Закону передбачено, що до боржника може бути застосовано загальний, спеціальний або спрощений порядок провадження у справі про банкрутство залежно від категорії боржника, виду його діяльності та наявності у нього майна.

Особливу увагу слід звернути на частину четверту цієї статті, відповідно до якої боржник, щодо якого були застосовані судові процедури банкрутства, вважається таким, що не має неврегульованих грошових зобов'язань.  

Згідно із статтею 8 Закону оскарженню підлягають:

- в апеляційному порядку -  постанова про визнання божника банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури; усі ухвали місцевого господарського суду,  прийняті у справі про банкрутство, крім  випадків,  передбачених Господарським процесуальним кодексом України (далі - ГПК) та Законом;

- у  касаційному порядку - постанови апеляційного господарського суду, прийняті за результатами перегляду таких судових рішень: ухвали про порушення провадження у справі про банкрутство; ухвали про визнання недійсними правочинів (договорів) боржника; ухвали за результатами розгляду грошових вимог кредиторів; ухвали про звільнення (усунення, припинення повноважень) арбітражного керуючого; ухвали про перехід до наступної судової процедури; ухвали про затвердження плану санації; ухвали про припинення провадження у справі про банкрутство; постанови про визнання боржника банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури.

Наведений перелік судових рішень, що підлягають оскарженню, є вичерпним, і тому подання апеляційних або касаційних скарг на інші судові рішення, прийняті у справі про банкрутство, тягне за собою наслідки у вигляді відмови в прийнятті відповідної апеляційної або касаційної скарги.

Абзацом другим частини третьої статті 10 Закону визначено, що  безспірні вимоги кредиторів - це грошові вимоги кредиторів, підтверджені судовим рішенням, що набрало законної сили, і постановою про відкриття виконавчого провадження, згідно з яким відповідно до законодавства здійснюється списання коштів з рахунків боржника. До складу цих вимог, у тому числі щодо сплати податків, зборів (обов'язкових платежів), не включаються неустойка (штраф, пеня) та інші фінансові санкції.

Отже,  саме  лише судове рішення за відсутності виданого на його підставі виконавчого документа та постанови органу Державної виконавчої служби про відкриття виконавчого провадження не може бути підтвердженням безспірності грошових вимог. При цьому виконавчий напис нотаріуса не може вважатися  доказом безспірності грошових вимог.  

Частина четверта статті 10 Закону відносить до підвідомчості господарських судів  справи зі  спорів, пов'язаних з майновими вимогами до боржника, до яких, крім названих у зазначеній  статті Закону,  слід відносити  також й інші спори з майновими вимогами до божника, як: спори про визнання права власності,  витребування майна з чужого незаконного володіння. Дана норма  кореспондується з положеннями пункту 7 частини першої статті 12 ГПК (у редакції Закону). Справи у відповідних спорах відносяться до виключної підсудності того господарського суду, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство (остання частина статті 16 ГПК).

За змістом приписів статей 12-16 Закону прийняття заяви про порушення справи про банкрутство і порушення провадження у справі про банкрутство є відокремленими одна від одної процесуальними діями. Питання про порушення провадження у справі про банкрутство вирішується господарським судом  виключно у підготовчому засіданні. Завдання підготовчого засідання господарського суду у справі про банкрутство полягає у перевірці обґрунтованості заяви кредитора або боржника щодо наявності ознак неплатоспроможності, а заяви боржника - також і загрози його неплатоспроможності.

Крім того, господарський суд перевіряє правовий статус боржника та відсутність перешкод для порушення провадження у справі про банкрутство. Перелік підстав для відмови в порушенні провадження у справі, зазначений у частині сьомій  статті 16 Закону, є вичерпним.

Слід звернути увагу на те, що боржник може задовольнити вимоги кредиторів до підготовчого засідання суду.

Відмова у порушенні провадження у справі про банкрутство не перешкоджає повторному зверненню до господарського суду з аналогічною заявою.

З винесенням ухвали про порушення провадження у справі про банкрутство пов'язуються певні правові наслідки, зокрема: вводиться мораторій на задоволення вимог кредиторів; розгляд вимог конкурсних, забезпечених і поточних кредиторів та вирішення майнових спорів здійснюється в порядку, передбаченому Законом; арешт майна боржника чи інші обмеження щодо розпорядження майном боржника можуть застосовуватися виключно господарським судом у межах провадження у справі про банкрутство.

Перелік таких заходів прямо передбачений Законом та стосується заборони боржнику та власнику майна (органу, уповноваженому управляти майном) боржника приймати рішення щодо ліквідації, реорганізації боржника, а також відчужувати основні засоби та предмети застави.

Ухвала про порушення провадження у справі про банкрутство набирає законної сили з моменту її винесення і може бути оскаржена в апеляційному та касаційному порядку.

Статтею 17 Закону передбачено порядок  розгляду позовних вимог конкурсних кредиторів до боржника. За цим порядком до офіційного оприлюднення оголошення про порушення справи про банкрутство суди   мають приймати та розглядати заяви конкурсних кредиторів на загальних підставах, а у разі  офіційного оприлюднення оголошення про порушення справи про банкрутство настають наслідки, передбачені частинами другою - п'ятою цієї статті Закону.

Статтею 19 Закону врегульовано правовідносини, пов'язані із  застосуванням мораторію на задоволення вимог кредиторів, який має на меті зупинення виконання грошових зобов'язань конкурсних кредиторів та зупинення заходів, спрямованих на забезпечення їх виконання. Цією статтею розширено порівняно з попередньою редакцією Закону правові наслідки введення відповідного мораторію. Зокрема, зупиняється стягнення на підставі виконавчих та інших документів, що містять майнові вимоги до боржника (у тому числі  на предмет застави), зупиняється перебіг строку позовної давності, не застосовується індекс інфляції за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання та три проценти річних від простроченої суми. Виконання грошових зобов'язань, на які не поширюється дія мораторію, здійснюється під контролем арбітражного керуючого, а виконання майнових зобов'язань - під контролем господарського суду шляхом винесення відповідної ухвали у справі про банкрутство про звернення стягнення на майно боржника.

Важливою новелою нової редакції Закону є норма про визнання недійсними правочинів (договорів) та спростування майнових дій боржника, які були вчинені боржником після порушення справи про банкрутство або протягом одного року, що передував порушенню справи про банкрутство  (стаття 20 Закону). Право ініціювати такі процедури надано як арбітражному керуючому, так і конкурсному кредитору. Відповідна заява може бути розглянута  на будь-якій стадії провадження у справі про банкрутство.

У статті 22 Закону йдеться про процедуру розпорядження майном, строк якої, на відміну від попередньої редакції Закону, становить сто п'ятнадцять календарних днів і може бути продовжений господарським судом, але  не більше ніж на два місяці.

Новою редакцію Закону також розширено повноваження розпорядника майна, які  стосуються, зокрема, проведення інвентаризації майна боржника, розробки плану санації, звернення з позовом про визнання недійсними правочинів (договорів), укладених боржником із порушенням порядку, встановленого Законом, а також з позовом щодо визнання недійсними актів, прийнятих у процедурі розпорядження майном стосовно зміни організаційно-правової форми боржника, незалежно від того, яким органом прийнятий відповідний акт.

Господарський суд за заявою розпорядника майна може скасувати арешти майна боржника та інші обмеження щодо розпорядження його майном незалежно від суб'єкта їх накладення, якщо такі арешти чи обмеження перешкоджають господарській діяльності боржника або відновленню його платоспроможності.

Стаття 23 Закону встановлює  порядок виявлення кредиторів. Особи, вимоги яких заявлені після закінчення строку, встановленого для їх подання, або не заявлені взагалі, не є конкурсними кредиторами, а їх вимоги погашаються в ліквідаційній процедурі у шосту чергу. Такі кредитори   не беруть участі в представницьких органах кредиторів (зборах та комітеті кредиторів). Грошові вимоги всіх конкурсних і забезпечених кредиторів незалежно від того, чи є заперечення стосовно цих вимог, розглядаються господарським судом у попередньому засіданні.

Згідно з абзацом четвертим частини восьмої статті 23 Закону до визнання боржника банкрутом спори боржника з кредиторами, які мають будь-які (незалежно від характеру правовідносин) поточні вимоги до боржника, вирішуються шляхом їх розгляду у позовному провадженні господарським судом, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство. Після визнання боржника банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури кредитори з поточними вимогами до боржника  повинні звертатися з такими  вимогами до останнього в  межах провадження у справі про банкрутство незалежно від того, чи розглянуті  відповідні  вимоги у  позовному провадженні.

Статтею 26 Закону визначено склад і компетенцію  зборів кредиторів та комітету кредиторів. Учасниками зборів кредиторів є лише конкурсні кредитори, визнані такими господарським судом та вимоги яких внесено до реєстру вимог кредиторів. Усі інші учасники справи про банкрутство мають лише право дорадчого голосу. На відміну від попередньої редакції Закону, перші збори кредиторів є повноважними, якщо на них присутні кредитори, що мають не менше ніж дві третини голосів. Наступні збори вважаються повноважними у разі присутності на них кредиторів, що мають більше половини голосів. Під час визначення кількості голосів кредиторів з правом вирішального голосу не враховуються голоси кредиторів, які мають вимоги у вигляді сплати сум  неустойки (штрафу, пені) та  інших фінансових санкцій, відшкодування моральної шкоди,  судового збору у справі про банкрутство. При формуванні комітету кредиторів кредитор, що має двадцять п'ять і більше відсотків голосів, автоматично включається до складу комітету кредиторів. Законом розширено компетенцію зборів кредиторів шляхом надання їм права схвалювати план санації у процедурі розпорядження майном.

Статтею 27 Закону врегульовано питання стосовно закінчення процедури розпорядження майном. Перехід до наступних судових процедур або припинення провадження у справі про банкрутство у процедурі розпорядження майном відбувається у судовому засіданні, яке має назву підсумкового. Питання щодо переходу до наступних процедур банкрутства господарський суд вирішує з урахуванням рішення зборів кредиторів. Водночас якщо зборами кредиторів не прийнято відповідне рішення або заявлено клопотання про визнання боржника банкрутом, то господарський суд за визначених Законом  обставин може ввести процедуру санації.

За приписами статті 28 Закону запроваджено офіційне оприлюднення повідомлення про введення процедури санації з метою виявлення інвесторів. Санація вводиться на строк шість місяців і цей строк може бути продовжено господарським судом, але не більше ніж на дванадцять місяців. Господарський суд може також за заявою керуючого санацією зняти арешт з майна боржника чи інші обмеження щодо розпорядження його майном, незалежно від органу, яким застосовано відповідні обмеження, у разі якщо такі арешти чи обмеження перешкоджають виконанню плану санації, господарській діяльності боржника та відновленню його платоспроможності. Процедура санації може бути припинена достроково у випадку невиконання плану санації та/або поточних зобов'язань боржника.

Стаття 30 Закону містить новелу, пов'язану  з погодженням плану санації забезпеченими кредиторами.

Іншу новелу вміщено у статті 31 Закону, якою передбачено можливість виконання зобов'язань боржника у процедурі санації власником майна (органом, уповноваженим управляти майном) боржника.

Відповідно до статті 37 Закону ліквідаційна процедура вводиться строком на дванадцять місяців без можливості його продовження. Визнання боржника банкрутом та відкриття щодо нього ліквідаційної процедури не перешкоджає застосуванню до боржника в подальшому процедур санації та мирової угоди, крім  спрощених процедур банкрутства.

Статтею 38 Закону передбачено наслідки визнання боржника банкрутом. Зокрема, з дня прийняття господарським судом постанови про визнання боржника банкрутом у останнього не може виникати додаткових зобов'язань, у тому числі зі сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), крім витрат, які безпосередньо пов'язані із здійсненням ліквідаційної процедури. Законом обмежено строк подання заяв поточних кредиторів двома місяцями з дня офіційного оприлюднення повідомлення про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури. Вимоги кредиторів, які у встановлений строк не звернулися до господарського суду, погашаються в шосту чергу.

Статтею 39 Закону передбачено право власника майна (органу, уповноваженого управляти майном) боржника виконати зобов'язання боржника. Розгляд відповідної  заяви та проведення розрахунків з кредиторами здійснюється в порядку, визначеному статтею 31 Закону.

Порядок продажу майна банкрута врегульовано статтею 44 Закону. При цьому продаж майна частинами здійснюється лише у випадку, коли не вдалося реалізувати майно боржника у вигляді цілісного майнового комплексу. Новою редакцією Закону на відміну від попередньої редакції ліквідатору надається право вибору способу продажу активів банкрута для забезпечення відчуження майна за найвищою ціною. Такими способами є проведення аукціону та продаж безпосередньо юридичній або фізичній особі. Законом визначено склад майна, яке може продаватися ліквідатором на аукціоні (частина друга статті  44 Закону) та активів, які можуть бути реалізовані безпосередньо юридичній або фізичній особі (частина шоста  статті 44 Закону).

Усі спори, пов'язані з реалізацією майна банкрута, вирішуються господарським судом у межах провадження у справі про банкрутство.

Приписи розділу ІV Закону щодо продажу майна боржника в провадженні у справі про банкрутство поширюються на всі судові процедури, що застосовуються у такому провадженні. Організатор аукціону згідно з частиною шостою статті 49 Закону визначається замовником аукціону за конкурсом. Граничний строк проведення аукціону обмежений двома місяцями (стаття 52 Закону), якщо інше не встановлено законом або договором.

Передбачена також можливість проведення електронних торгів.

У разі продажу майна до господарського суду можуть бути оскаржені рішення про скасування аукціону організатором, рішення про анулювання організатором результатів аукціону, результати аукціону, проведеного з порушенням вимог закону, рішення про визнання або про відмову у визнанні заявника учасником торгів.

Статтею 77 Закону визначено, що мирова угода укладається на будь-якій стадії провадження у справі про банкрутство, проте у процедурі розпорядження майном боржника - лише після виявлення всіх кредиторів і затвердження господарським судом  реєстру вимог кредиторів. З метою недопущення порушення прав забезпечених кредиторів Законом передбачена необхідність схвалення укладеної боржником і кредиторами мирової угоди забезпеченими кредиторами (стаття 80 Закону). 

Закон  набирає чинності з 19.01.2013 р., за виключення окремих його положень. Зокрема, положення Закону щодо  процедури офіційного оприлюднення відомостей про справу про банкрутство на офіційному веб-сайті Вищого господарського суду України в мережі Інтернет набирають чинності з 19.01.2014 р. До цієї дати офіційне оприлюднення відомостей про справу про банкрутство здійснюється в офіційних друкованих органах (газетах "Голос України" або "Урядовий кур'єр").

Положення Закону застосовуються господарськими судами у  розгляді справ про банкрутство, провадження в яких порушено після набрання ним чинності, тобто з 19.01.2013 р.

Водночас положення Закону, що регулюють продаж майна в провадженні у справі про банкрутство (оцінка майна, яке підлягає продажу; передання активів боржника, які залишаються не проданими на час закінчення ліквідаційної процедури тощо), застосовуються господарськими судами під час розгляду справ про банкрутство, провадження в яких порушено до набрання ним чинності, тобто до 19.01.2013 р.  При цьому розпочата до набрання чинності Законом  процедура продажу майна боржника повинна  бути завершена в порядку, передбаченому у попередній редакції Закону, в разі якщо станом на 19.01.2013 р. здійснено публікацію оголошення про продаж майна.

Положення Закону, якими врегульовано ліквідаційну процедуру, застосовуються господарськими судами під час розгляду справ про банкрутство, провадження у яких порушено до набрання чинності Законом, якщо на цей момент господарським судом не було прийнято постанову про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури.  

Отже, розгляд справи про банкрутство за новою редакцією Закону здійснюється згідно з постановою про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури. При цьому правові підстави  прийняття постанови про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури визначаються відповідно до раніше чинної редакції Закону, а правові наслідки введення ліквідації процедури - за його новою редакцією. У зв'язку з здійсненням переходу  до застосування нової редакції Закону необхідно привести реєстр вимог кредиторів у відповідність до вимог статті 45  Закону в новій редакції і  з урахуванням його вимог вирішити питання щодо переобрання представницьких органів кредиторів (зборів кредиторів та комітету кредиторів).

Також, внесено низку змін до Закону України "Про виконавче провадження". Це, зокрема, стосується заборони на реалізацію заставленого майна боржника і запровадження такої підстави зупинення виконавчого провадження, як затвердження плану санації боржника до порушення провадження у справі про банкрутство (стаття 37 Закону України "Про виконавче провадження").

За приписами статті 49 Закону України "Про виконавче провадження" у редакції Закону виконавче провадження закінчується після офіційного оприлюднення постанови про визнання боржника банкрутом, і з цього моменту грошові вимоги до боржника за виконавчими документами погашаються в порядку, передбаченому Законом. При цьому виконавчі документи надсилаються до господарського суду, який прийняв постанову про визнання боржника банкрутом.

Статтю 50 Закону України "Про виконавче провадження" доповнено частиною четвертою, яка визначає наслідки закінчення виконавчого провадження у зв'язку з офіційним оприлюдненням повідомлення про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури. Новелою є те, що у цьому випадку виконавчі документи можуть бути пред'явлені до виконання повторно лише  якщо відповідні грошові вимоги не вважаються погашеними згідно із Законом. Наведене можливо лише у разі банкрутства фізичних осіб-підприємців.