Оглядовий лист ВГСУ «Про деякі питання практики застосування господарськими судами законодавства про захист прав на об’єкти інтелектуальної власності»

Деталі

Опубліковано: Середа, 27 листопада 2013, 16:00

1. Оскільки саме виготовлення продукту із застосуванням запатентованого винаходу визнається порушенням прав власника патенту, дослідження лише протоколів погодження, сертифікатів та технічних умов у випадку, коли предметом спору є продукти, що відрізняються лише певним процентним співвідношенням хімічних елементів, не можна визнати належним дослідженням предмета спору.

В абзаці п'ятому частини другої статті 28 Закону України "Про охорону прав на винаходи та корисні моделі" зазначено, що використанням винаходу (корисної моделі) визнається: виготовлення продукту із застосуванням запатентованого винаходу (корисної моделі), застосування такого продукту, пропонування для продажу, в тому числі через Інтернет, продаж, імпорт (ввезення) та інше введення його в цивільний оборот або зберігання такого продукту в зазначених цілях.

Продукт визнається виготовленим із застосуванням запатентованого винаходу (корисної моделі), якщо при цьому використано кожну ознаку, включену до незалежного пункту формули винаходу (корисної моделі), або ознаку, еквівалентну їй (абзац восьмий статті 28 Закону).

Саме виготовлення продукту із застосуванням запатентованого винаходу згідно з наведеним положенням статті 28 Закону, зокрема, визнається порушенням прав власника патенту.

Однак зі змісту наявного у справі висновку комісійної судової експертизи вбачається, що його складено лише за результатами дослідження комерційних пропозицій відповідача, сертифікатів якості та протоколу погодження технічних умов порошкового дроту, тобто на підставі документів, а не продуктів, які виготовляються відповідачем.

При цьому сам продукт, що пропонувався до продажу та продавався відповідачем, судом не витребовувався та експертом не досліджувався. За допомогою спеціальних знань не порівнювалися продукт відповідача та продукт позивача, що виготовлений з використанням винаходу за патентом України. Відповідно у справі не встановлено, чи було використано у відповідному продукті відповідача кожну ознаку винаходу, що включена до незалежного пункту формули за патентом України згідно з описом цього патенту. Дослідження протоколів погодження, сертифікатів та технічних умов (а не безпосередньо виготовленого продукту) у випадку, коли предметом спору є продукти, що відрізняються лише певним процентним співвідношенням хімічних елементів, не можна визнати належним дослідженням предмета позову.

2. Назва твору, фрази, словосполучення та інші частини твору, які можуть використовуватися самостійно, підлягають охороні як об'єкт авторського права тільки в тому випадку, коли вони є результатами творчої діяльності автора і є оригінальними.

Розглядаючи спір у такій справі, ВГСУ зазначив, що господарський суд першої інстанції мав з'ясувати:

- коли саме була оприлюднена частина твору (твір у цілому), щодо якої позивач звернувся до суду за захистом своїх прав, тобто з якого часу цей об'єкт авторського права став доступним для публіки та які докази про це свідчать;

- чи слід вважати, що зображення спірного знака для товарів і послуг, щодо якого відповідач отримав правову охорону, є продуктом його власної творчості, або воно було запозичено ним у якийсь спосіб у інших осіб.

3. Позначення, які не мають розрізняльної здатності та не набули такої внаслідок їх використання, не можуть одержати правову охорону.

ВГСУ зазначив, що господарські суди, врахувавши вимоги статті 499 ЦК України, статей 6, 19 Закону України "Про охорону прав на знаки для товарів і послуг", а також взявши до уваги висновок судової експертизи об'єктів інтелектуальної власності, яка була проведена у цій справі, правильно виходили з того, що знаки для товарів і послуг за свідоцтвами є описовими, оскільки вони вказують на склад, значення матеріалу та склад сировини - діючу речовину лікарського засобу. Суди також правильно взяли до уваги висновки експерта у тій їх частині, згідно з якою знаки для товарів і послуг за свідоцтвами України не набули розрізняльної здатності стосовно товарів 5 класу МКТП "фармацевтичні препарати; ліки для людини", оскільки не асоціюються у споживачів із конкретним виробником, а вказують на назву діючої речовини лікарського засобу.

4. Використання Товариством аудіовізуального твору шляхом його публічного сповіщення у складі іншого аудіовізуального твору не підпадає під визначення вільного використання, передбаченого статтями 21-25 Закону України "Про авторське право і суміжні права".

За змістом статей 435, 440, 441, 443 ЦК України, статей 7, 15, 31-33 Закону України "Про авторське право і суміжні права": право на використання твору належить автору або іншій особі, яка одержала відповідне майнове право у встановленому порядку (за договором, який відповідає визначеним законом вимогам); використання твору здійснюється лише за згодою автора або особи, якій передано відповідне майнове право (за виключенням випадків, вичерпний перелік яких встановлено законом).

Відповідно до частин другої-третьої статті 17 Закону України "Про авторське право і суміжні права" якщо інше не передбачено у договорі про створення аудіовізуального твору, автори, які зробили внесок або зобов'язалися зробити внесок у створення аудіовізуального твору і передали майнові права організації, що здійснює виробництво аудіовізуального твору, чи продюсеру аудіовізуального твору, не мають права заперечувати проти виконання цього твору, його відтворення, розповсюдження, публічного показу, публічної демонстрації, публічного сповіщення, а також субтитрування і дублювання його тексту, крім права на окреме публічне виконання музичних творів, включених до аудіовізуального твору; автори, твори яких увійшли як складова частина до аудіовізуального твору (як тих, що існували раніше, так і створених у процесі роботи над аудіовізуальним твором), зберігають авторське право кожний на свій твір і можуть самостійно використовувати його незалежно від аудіовізуального твору в цілому, якщо договором з організацією, що здійснює виробництво аудіовізуального твору, чи з продюсером аудіовізуального твору не передбачено інше.

Правомірність включення музичного твору (пісні) до складу відповідного аудіовізуального твору (відеокліпу) свідчить про безпідставність твердження позивача про порушення відповідачем його прав не лише шляхом використання названого відеокліпу, але й відповідної пісні як самостійного об'єкта.

У свою чергу, використання позивачем аудіовізуального твору (відеокліпу) шляхом публічного сповіщення його частини у складі іншого аудіовізуального твору - телепередачі - не підпадає під визначення вільного використання, передбаченого статтями 21-25 Закону України "Про авторське право і суміжні права".

5. Організація колективного управління у зв'язку з комерційним використанням відповідачем фонограм, їх примірників та зафіксованих у них виконань має право вимагати надання відомостей, необхідних для виплати винагороди (роялті), від часу встановлення такого використання до часу укладання з організацією колективного управління договору про виплату винагороди (роялті) і у випадку позадоговірного використання зазначених об'єктів.

За змістом статей 450, 452, 453, 454, 455 ЦК України, статей 1, 36, 37, 39, 40, 42, 43 Закону, розділів І і ІІ Розміру, порядку та умов виплати винагороди (роялті) за комерційне використання опублікованих з комерційною метою фонограм, відеограм, їх примірників та зафіксованих у них виконань, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 18.01.2003 № 71: право на використання об'єкта суміжних прав (зокрема, виконання, фонограми, відеограми тощо) належить відповідному правовласнику (виконавцеві, виробникові фонограми та/або відеограми чи особі, якій відповідні права передані у встановленому порядку); використання об'єктів суміжних прав здійснюється за згодою правовласників; у випадках, передбачених законом, допускається пряме чи опосередковане комерційне використання фонограм і відеограм та їх примірників без згоди відповідних правовласників, але з виплатою їм винагороди; збирання винагороди за використання фонограм (відеограм), що зазначені у частині першій цієї статті, і контроль за їх правомірним використанням здійснюються уповноваженими організаціями колективного управління; суб'єкти комерційного використання опублікованих з комерційною метою фонограм, відеограм, їх примірників та зафіксованих у них виконань до початку здійснення комерційного використання зобов'язані укласти з уповноваженою організацією колективного управління відповідний договір про виплату винагороди (роялті); за відсутності зазначеного договору винагорода (роялті) сплачується у подвійному розмірі за весь період фактичного використання.

У частині четвертій статті 43 Закону, зокрема, зазначено, що особи, які використовують фонограми, відеограми чи їх примірники, повинні надавати організаціям, зазначеним у частині другій цієї статті, точні відомості щодо їх використання, необхідні для збирання і розподілу винагороди, а обов'язок суб'єктів комерційного використання подати відомості, необхідні для збирання і розподілу винагороди (роялті) передбачено й Порядком та умовами виплати винагороди (роялті), затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 18.01.2003 № 71.

6. Виключне право власника свідоцтва забороняти іншим особам використовувати без його згоди зареєстрований знак не поширюється на усі форми повідомлення новин і коментарів новин.

Відповідно до абзацу шостого пункту 6 статті 16 Закону України "Про охорону прав на знаки для товарів і послуг" виключне право власника свідоцтва забороняти іншим особам використовувати без його згоди зареєстрований знак не поширюється на усі форми повідомлення новин і коментарів новин.

Попередні судові інстанції, беручи до уваги підстави заявленого позову та встановивши те, що у статті "йдеться про проведення мітингу біля одного з відділень Банку", що підпадає під визначення "новина" та "коментар новини", для правильного вирішення даного спору мали застосувати саме приписи абзацу шостого пункту 6 статті 16 Закону України "Про охорону прав на знаки для товарів і послуг" (спеціальної норми в даному випадку).

7. Припис абзацу п'ятого пункту 2 статті 6 Закону України "Про охорону прав на знаки для товарів і послуг" є абсолютним критерієм для відмови в наданні правової охорони позначення.

За приписами абзацу п'ятого пункту 2 статті 6 Закону України "Про охорону прав на знаки для товарів і послуг" згідно з цим Законом не можуть одержати правову охорону позначення, які є оманливими або такими, що можуть ввести в оману щодо товару, послуги або особи, яка виробляє товар або надає послугу.

Абзацом другим пункту третього статті 6 Закону України "Про охорону прав на знаки для товарів і послуг" передбачено, що не можуть бути зареєстровані як знаки позначення, які є тотожними або схожими настільки, що їх можна сплутати із знаками, раніше зареєстрованими чи заявленими на реєстрацію в Україні на ім'я іншої особи для таких самих або споріднених з ними товарів і послуг.

Обставини, зазначені в абзаці п'ятому пункту 2 статті 6 Закону України "Про охорону прав на знаки для товарів і послуг" та в абзаці другому пункту третього цієї ж статті Закону, є самостійними підставами для відмови в наданні правової охорони.

При цьому наведений припис абзацу п'ятого пункту 2 статті 6 Закону України "Про охорону прав на знаки для товарів і послуг" є абсолютним критерієм для відмови в наданні правової охорони та стосується виключно змісту самого заявленого на реєстрацію позначення (його власної видимої оманливості), тоді як можливість сплутування з іншими раніше зареєстрованими або заявленими на реєстрацію знаками інших осіб як відносний критерій та наслідки цього (зокрема, щодо можливості введення в оману) мають правове значення при застосуванні пункту третього статті 6 та пункту 5 статті 16 названого Закону.