Постанова пленуму ВГСУ від 17.12.2013 р. №13 «Про внесення змін і доповнень до деяких постанов пленуму Вищого господарського суду України»

Деталі

Опубліковано: П'ятниця, 17 січня 2014, 14:38

 У зв'язку зі змінами, які відбулися в законодавстві України, та питаннями, які виникають у судовій практиці щодо застосування господарськими судами норм матеріального і процесуального права, постановою пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 р. №13 внесено зміни і доповнення до деяких постанов пленуму Вищого господарського суду України, які полягають у наступному.

1. Зміни до постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.05.2011 р. №6 "Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин".

Постанову доповнено п. 2.10., який закрпілює, що правочин, за  яким  переходить  право  власності на житлові будинки, будівлі, споруди, тягне за собою перехід права на земельну ділянку, на якій знаходиться відповідне нерухоме майно. Новий власник будинку (будівлі, споруди) у зв'язку з цим не звільняється від необхідності оформлення права на земельну ділянку відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на майно та їх обтяжень". Таке оформлення здійснюється з урахуванням законодавчих приписів, зазначених в абзацах другому - п'ятому підпункту 2.12 пункту 2 цієї постанови, і положень постанови Кабінету Міністрів України від 06.05.2009 № 439 "Про деякі питання посвідчення права власності на земельну ділянку".

Пункт 2.12. постанови доповнено та викладено у такій редакції: відповідно до ч. 2  ст. 120 ЗК України у разі набуття права  власності  на  житловий  будинок (будівлю, споруду), що знаходяться на земельній ділянці, наданій у користування, до набувача переходить право користування відповідною земельною  ділянкою в тому ж обсязі, що був у попереднього землекористувача. Отже, якщо попередній власник житлового будинку (будівлі, споруди) користувався земельною ділянкою, на якій розміщено відповідне нерухоме майно на підставі договору оренди, новий власник може вимагати переоформлення права користування земельною ділянкою  на своє  ім'я  з додержанням вимог Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на майно та їх обтяжень" і статті 125 ЗК України, яка пов'язує виникнення права на земельну ділянку з моментом державної реєстрації відповідного права. Він за необхідності може звернутися до господарського суду також з позовом про визнання за ним права користування  земельною ділянкою (пункт 1 частини другої статті 16 ЦК України).

При цьому необхідно враховувати також приписи ч. 2 ст. 120, ст. 126 ЗК України, ст. 377 ЦК України, ч. 1 ст. 50 Закону України "Про землеустрій".

Згідно нової редакції п. 3.8. постанови, вирішуючи спори за позовами органів державної влади або місцевого самоврядування про стягнення з особи, яка набула у власність житловий будинок, будівлю або споруду і не переоформила право користування земельною ділянкою, збитків у вигляді упущеної вигоди (зокрема у розмірі неодержаної плати за оренду земельної ділянки), господарські суди повинні брати до уваги положення статті 22 ЦК України та частини другої статті 224 ГК України. Для застосування такого заходу відповідальності слід встановлювати наявність у діях відповідача усіх чотирьох елементів складу цивільного правопорушення (протиправної поведінки, збитків, причинного зв'язку між протиправною поведінкою та збитками і вини).

У розгляді таких справ господарські суди мають докладно з'ясовувати причини неоформлення чи несвоєчасного оформлення відповідного землекористування та обставини, пов'язані із вжиттям господарюючими суб'єктами усіх залежних від них заходів щодо одержання документів, які посвідчують право землекористування. При цьому суду слід враховувати вимоги частини другої статті 120 ЗК України, якою передбачено що у разі коли жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об'єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.

Якщо у розгляді справи буде з'ясовано обставини, зазначені в абзаці третьому підпункту 3.4 пункту 3 цієї постанови (правомірне набуття особою права на нерухоме майно та наявність  у  попереднього  власника  належно оформленого  права  на  земельну ділянку), і що суб'єкт господарювання вживав необхідних заходів до оформлення свого права землекористування, то відсутність у нього переоформлених на його ім'я правовстановлюваних документів на земельну ділянку не може розцінюватися як правопорушення. 

2. Зміни до постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.05.2011 р. №7 "Про деякі питання практики застосування розділу ХІІ Господарського процесуального кодексу України" (перегляд судових рішень в апеляційному порядку)

Пункт 12 постанови доповнено наступним положенням: якщо порушення норм процесуального права не підпадає під ознаки, зазначені у пунктах 1 - 7 частини третьої статті 104 ГПК (підстави для обов’язкового скасування рішення), господарський суд оцінює порушення норм процесуального права, виходячи з конкретних обставин справи та приписів частини другої зазначеної статті ГПК.

3. Зміни до постанови пленуму Вищого господарського суду України від 24.10.2011 р. №11 "Про деякі питання практики застосування розділу XIІ-І Господарського  процесуального кодексу України" (перегляд судових рішень у касаційному  порядку)

Постанову доповнено пунктом 10-1 наступного змісту: порядок ведення засідання у суді касаційної інстанції визначається відповідно до вимог статті 74 ГПК з урахуванням меж перегляду справи в касаційній інстанції, передбачених статтею 111-7 названого Кодексу. При цьому стислий зміст поданих (заявлених) учасниками судового процесу в суді касаційної інстанції заяв (клопотань) та результати їх розгляду (з наведенням відповідних мотивів) відображаються у судових рішеннях касаційної інстанції (в їх описових частинах).

4. Зміни до постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 р. № 15 "Про деякі питання практики застосування конкурентного законодавства"

Пункт 1 доповнено наступним положенням: справи, які пов'язані із застосуванням конкурентного законодавства і однією із сторін у яких виступають громадяни, що набули статусу суб'єктів підприємницької діяльності, підлягають розгляду господарськими судами і в тому разі, коли такі громадяни втратили зазначений статус на час подання позову зі справи, але мали його на момент прийняття відповідного рішення органу Антимонопольного комітету України, у зв'язку з яким виник спір зі справи.

5.  Зміни до постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 р. №18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції".

Пункт 3.1 розширено та зазначено, що громадянин, який  мав статус суб'єкта  підприємницької діяльності,  але  на  дату подання позову втратив такий статус, не може  бути стороною в судовому процесі у господарському суді, якщо немає  інших  визначених  законом підстав для його участі у такому процесі.  Однак  якщо  відповідна  зміна статусу відбулася під час розгляду  справи  господарським  судом,  то вона не тягне за собою наслідків  у  вигляді припинення провадження у справі в зв'язку зі зміною  підвідомчості такої  справи, оскільки на час звернення до господарського  суду  її розгляд належав до юрисдикції останнього; наведене стосується й випадку подання відповідним громадянином, що був  відповідачем  у  справі,  зустрічного позову в тій же справі. 

У будь-якому разі у суду немає й правових підстав для застосування при цьому положень статті 25 ГПК України (процесуальне правонаступництво) та залучення до участі у справі як правонаступника фізичної особи-підприємця тієї ж таки фізичної особи, оскільки правонаступництво передбачає перехід прав та обов'язків від одного суб'єкта до іншого, а не зміну правового статусу однієї й тієї ж самої особи. 

6. Зміни до постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.10.2012р. №9 "Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України"

Пункт 7.8. постанови доповнено положенням про те, що господарському суду необхідно мати на увазі, що ухвала про розстрочку виконання рішення має похідний характер від рішення суду, яким справу вирішено по суті, і є обов'язковою для державної виконавчої служби при виконанні відповідного судового наказу у межах відкритого виконавчого провадження (див. Рішення Конституційного Суду України від 26.06.2013 № 5-рп/2013 зі справи № 1-7/2013). Якщо виконавче провадження відкривається після винесення ухвали господарського суду про відстрочку чи розстрочку виконання судового рішення, то таке виконання має здійснюватися на підставі та з урахуванням як раніше виданого судом наказу, так і відповідної ухвали.

7. Зміни до постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.10.2012 р. №12 "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних із захистом прав інтелектуальної власності"

Зазначену постанову доповнено новими пунктами 49-1 і 49-2 наступного змісту:

Господарським судам необхідно мати на увазі, що згідно з приписами пункту "в" частини першої статті 49 Закону України "Про авторське права і суміжні права" до функцій організацій колективного управління належить збір, розподіл і виплата зібраної винагороди за використання об'єктів авторського і (або) суміжних прав не лише суб'єктам авторського і (або) суміжних прав, правами яких вони управляють, а також й іншим суб'єктам прав відповідно до цього Закону. Водночас згідно з положеннями частини другої тієї ж статті суб'єкти авторського права, які не передали організаціям колективного управління повноважень на управління своїми правами, в тому числі щодо збирання винагороди, мають право вимагати від організацій колективного управління, які таку винагороду за використання їхніх творів і об'єктів суміжних прав зібрали, виплати цієї винагороди, а також вимагати вилучення своїх творів і об'єктів суміжних прав із дозволів на використання, які надаються організаціями колективного управління шляхом укладення договорів з особами, які використовують ці об'єкти.

Отже, надавши організаціям колективного управління можливість дозволяти використання об'єктів авторського права, які хоча й не перебувають в їх управлінні, але не вилучені з нього в установленому порядку, законодавець врахував специфіку діяльності суб'єктів господарювання, які здійснюють постійне використання великої кількості різноманітних об'єктів авторського права, завчасне визначення переліку яких (із встановленням правовласників та одержанням необхідного дозволу від кожного з них) є надмірно складним або взагалі неможливим (телерадіоорганізації; особи, що здійснюють ретрансляцію телерадіопрограм; власники закладів, де відбувається публічне виконання творів, тощо).

Такий підхід водночас забезпечує дотримання прав суб'єктів авторського права - як щодо дозволу на використання творів, так і стосовно отримання винагороди - та дозволяє суб'єктам господарювання здійснювати використання необмеженого переліку творів без порушення майнових авторських прав, уклавши відповідний договір з однією організацією колективного управління.

Організації колективного управління не належать до державних чи громадських організацій, а отже й до тих платників судового збору, які звільняються від його сплати на підставі пункту 7 частини першої статті 5 Закону України "Про судовий збір" у разі звернення до суду із заявами щодо захисту прав та інтересів інших осіб у випадках, передбачених законодавством; відповідну правову позицію викладено і в Рішенні Конституційного Суду України від 28.11.2013 № 12-рп/2013 зі справи № 1-17/2013.

8. Зміни до постанови пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013 №7 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" (судові витрати)

 Частиною другою статті 3 Закону передбачено, за подання яких заяв не справляється судовий збір. Відповідний перелік заяв не є вичерпним (раніше в постанові зазначалось, що такий перелік є вичерпним). Зокрема, Законом не передбачено справляння судового збору за подання скарг на дії чи бездіяльність органів Державної виконавчої служби (стаття 121-2 ГПК); втім, з апеляційних та касаційних скарг на ухвали, винесені за результатами розгляду таких скарг, судовий збір справляється на загальних підставах.

Якщо розмір судового збору зменшено місцевим господарським судом, то судовий збір з апеляційної чи касаційної скарги сплачується виходячи із ставки судового збору, що підлягав сплаті при поданні позовної заяви (без урахування здійсненого місцевим господарським судом зменшення його розміру).

Господарським судам слід мати на увазі, що заявники, позивачі та інші категорії осіб, які згідно із статтями 3 і 5 Закону звільняються від сплати судового збору, підлягають такому звільненню також і в разі подання ними апеляційних та касаційних скарг, заяв про перегляд судових рішень за нововиявленими обставинами і заяв про перегляд судових рішень господарських судів Верховним Судом України.

 

9. Зміни до постанови пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 р.№10 "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів"

В п. 3.4. визначено, що передбачений ч. 1 ст. 50 Закону України "Про акціонерні товариства" тримісячний строк оскарження акціонером рішення загальних зборів або порядку прийняття такого рішення є спеціальною позовною давністю стосовно акціонера господарського товариства, а для  інших же осіб, які оскаржують у судовому порядку згадані рішення, діє загальна позовна давність.

 

10. Зміни до постанови пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 р. №11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними"

Постанову доповнено новим пунктом 3.16 такого змісту: у вирішенні спорів про визнання недійсними договорів поруки на підставі того, що відповідний договір укладено без згоди боржника, господарському суду слід виходити з такого.

Згідно з приписами статей 553, 554 ЦК України договір поруки укладається кредитором і поручителем за зобов'язанням, яке забезпечується договором поруки. Що ж до боржника, то він стороною договору поруки не виступає, а є учасником у зобов'язанні, забезпеченому порукою. Обов'язок кредитора або поручителя за договором поруки одержувати згоду боржника на укладення такого договору законодавством України не передбачений та не випливає зі змісту правовідносин поруки. Відповідно відсутність зазначеної згоди не порушує й умов дійсності договору поруки та не є підставою для визнання його недійсним.