Постанова Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ №5 від 07.02.2014 р. «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав»

З метою забезпечення правильного й однакового застосування судами законодавства про виникнення, припинення, захист права власності та інших речових прав пленум Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ даною постановою висвітлив концептуальні питання захисту права власності. Судам роз'яснені спірні питання набуття права власності та способи його захисту. При цьому звернуто увагу на те, що спосіб захисту обирається позивачем, проте не довільно, а з урахуванням вимог закону.

Вказаною постановою роз'яснено судам, що не слід розглядати як неправомірне позбавлення права власності присудження грошової або іншої матеріальної компенсації за частку у спільній власності, якщо її неможливо виділити або поділити майно в натурі чи спільно користуватися ним.

Пленум наголосив, що право вибору способу судового захисту належить виключно позивачеві. При цьому, зазначив, що неправильно обраний спосіб захисту права власності чи іншого речового права не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, повернення позовної заяви чи залишення її без руху, а в певних випадках за таких обставин може бути відмовлено у позові.

Даною постановою також роз'яснено, що при вирішенні питання про правомірність набуття права власності, суд має враховувати, що воно набувається на підставах, які не заборонені законом, зокрема на підставі правочинів. При цьому діє презумпція правомірності набуття права власності.

Пленум звернув увагу судів на те, що законом може бути встановлений інший момент (підстава) набуття права власності. Зокрема, у разі повного внесення пайових внесків за нерухоме майно, в осіб, які мають право на частку в пайових внесках (виникає право спільної часткової власності).

В постанові також роз'яснено деякі норми відносно сервітутів, витребування майна з чужого незаконного володіння.

Особливу увагу в постанові приділено інституту набувальної давності. Зокрема, при вирішенні спорів, пов'язаних з набуттям права власності за набувальною давністю, суди повинні враховувати, що  володіння є добросовісним, якщо особа при заволодінні чужим майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності; володіння визнається відкритим, якщо особа не приховувала факт знаходження майна в її володінні. Вжиття звичайних заходів щодо забезпечення охорони майна не свідчить про приховання цього майна. Судам роз'яснено, що однією з обставин, що має юридичне значення і підлягаю доведення під час вирішення спору щодо визнання права власності за набувальною давністю є встановлення власника майна або безхазяйності речі.

Крім того, роз'яснено що набувальна давність поширюється також на випадки, коли володіння майном почалося за три роки до набрання чинності ЦК України (01.01.2004 р.), положення ст. 344 ЦК поширюються на правовідносини, що виникли до 01.01.2001. Отже, визнання судом права власності на нерухоме майно за набувальною давністю може мати місце не раніше 01.01.2011 р.

При цьому суди мають право виходити з того, що коли строк давності володіння почався раніше 01.01.2001, то до строк, який дає право на набуття права власності за набувальною давністю, зараховується лише строк з 01.01.2001 р.

Особа, яка заявляє про давність володіння і вважає, що у неї є всі законні підстави бути визнаною власником майна за набувальною давністю, має право звернутися до суду з позовом про визнання за нею права власності. Відповідачем у такому спорі є попередній власник майна або його правонаступник.

Пленум зазначив, що відсутність державної реєстрації права власності на нерухоме майно не є перешкодою для визнання права власності на це майно у зв'язку зі спливом стоку набувальної давності.

В постанові також роз'яснено деякі норми відносно сервітутів, витребування майна з чужого незаконного володіння, визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно. Крім того, роз'яснено підстави та наслідки визнання публічних торгів недійсними і витребування майна в особи, яка придбала його з торгів.