Верховним Судом України підготовлено аналіз практики щодо застосування ст. 625 Цивільного кодексу України в цивільному судочинстві

Деталі

Опубліковано: П'ятниця, 19 вересня 2014, 08:27

Метою цього аналізу було вивчення практики застосування судами норм законодавства при розгляді цивільних справ про відповідальність за порушення грошових зобов’язань, виявлення складних і спірних питань, що виникають у судовій практиці, розробка пропозицій щодо забезпечення правильного та однакового застосування судами норм права.

Так, в підготовленому аналізу зазначено наступне:

1. Зміст ст. 625 Цивільного кодексу України та сфера її застосування.

ВСУ зазначив, що дія ч. 2 ст. 625 ЦК не поширюється на правовідносини, що виникають у зв’язку із завданням шкоди.

Судам потрібно враховувати, що передбачена ст. 625 ЦК відповідальність не застосовується до правовідносин, які регулюються спеціальним законодавством. Зокрема, дія ст. 625 ЦК не поширюється на трудові правовідносини (з приводу заборгованості із заробітної плати, відшкодування шкоди працівникові внаслідок трудового каліцтва тощо) та сімейні правовідносин.

2. Правова природа та підстави застосування відповідальності, передбаченої ст. 625 ЦК, співвідношення такої відповідальності із суміжними поняттями.

   За змістом ч. 2 ст. 625 ЦК нарахування інфляційних витрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов’язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов’язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (постанови Верховного Суду України від 6 червня 2012 р. у справі № 6-49цс12, від 24 жовтня 2011 р. у справі № 6-38цс11). Отже, проценти, передбачені ст. 625 ЦК, не є штрафними санкціями (постанова Верховного Суду України від 17 жовтня 2011 р. у справі 6-42цс11).

Попри подібність правової природи ч. 3 ст. 549 ЦК (щодо сплати пені) та ст. 625 цього Кодексу (щодо сплати трьох процентів річних), які в обох випадках застосовуються як відповідальність за порушення грошового зобов'язання, ці правові норми є різними за своєю правовою природою.

ВСУ зазначив, що проценти, передбачені ст. 625 ЦК, за своєю природою відрізняються від процентів, які підлягають сплаті за правомірне користування чужими грошовими коштами. Тому під час вирішення спорів про стягнення процентів річних суд повинен визначити, чи позивач вимагає сплати процентів за користування грошовими коштами, що були надані як позика, кредит, банківський вклад, чи зміст вимоги полягає в застосуванні відповідальності за порушення грошового зобов’язання (ст. 625 ЦК).

Суди повинні враховувати, що відповідальність, передбачена ст. 625 ЦК, за своєю правовою природою також відрізняється від збитків, відшкодування яких у разі порушення зобов’язання передбачене статтями 611 та 623 ЦК. З огляду на це стягнення сум на підставі ст. 625 ЦК не зменшує розміру збитків, до них не застосовуються положення ст. 624 ЦК щодо одночасного стягнення збитків і неустойки.

Беручи до уваги те, що наслідки прострочення боржником грошового зобов’язання у вигляді інфляційних нарахувань та трьох процентів річних не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника.

Не є правильною практика судів, які приймають доводи відповідача про неможливість виконання грошового зобов’язання чи відсутність вини як підстави для звільнення від відповідальності, що передбачена ст. 625 ЦК України.

Якщо боржник, використовуючи своє право, передбачене ст. 537 ЦК, вніс належні до сплати кредиторові гроші у депозит нотаріуса, – таке грошове зобов’язання вважається виконаним своєчасно, а отже, немає підстав для застосування відповідальності, передбаченої ст. 625 ЦК.

Необхідно враховувати, що відповідно до ст. 528 ЦК України, у випадку порушення (невиконання або неналежного виконання) грошового зобов’язання боржника іншою особою, на яку боржником покладено його виконання, проценти, передбачені ст. 625 ЦК, стягуються не з цієї особи, а з боржника.

Отже, аналізуючи практику застосування судами ст. 625 ЦК України, слід зазначити, що при розгляді справ цієї категорії судам потрібно звертати увагу на такі питання: чи існує зобов’язання між сторонами, чи є це зобов’язання грошовим, чи доведена наявність прострочення у виконанні зобов’язання, чи є спеціальні норми, що регулюють ці правовідносини та виключають застосування ст. 625 ЦК.

3. Особливості відповідальності за порушення грошового зобов’язання в окремих видах правовідносин.

Під час проведення аналізу виявлено, що серед спорів, пов’язаних з відповідальністю за порушення грошового зобов’язання, найпоширенішими є спори, які виникають з договорів позики, кредиту та банківського вкладу. Виникнення таких спорів у більшості випадків зумовлене порушенням позичальником договору в частині виконання зобов’язання належним чином і у встановлений відповідно до умов договору строк.

Порушення боржником умов договору позики, коли його об’єктом є інші речі, відмінні від грошей, не може бути підставою для застосування відповідальності, передбаченої ч. 2 ст. 625 ЦК.

При розгляді спорів, суди повинні враховувати, що три проценти річних повинні нараховуватися на суму основного боргу без урахування вже нарахованих процентів за користування чужими грошовими коштами, якщо в обов’язкових для сторін правилах чи договорі немає прямої вказівки щодо іншого порядку нарахування процентів.

Частиною 6 ст. 1061 ЦК встановлено, що проценти на банківський вклад виплачуються вкладникові на його вимогу зі спливом кожного кварталу окремо від суми вкладу, а невитребувані у цей строк проценти збільшують суму вкладу, на яку нараховуються проценти, якщо інше не встановлено договором банківського вкладу. У зв’язку з цим необхідно враховувати, що у випадку збільшення вкладу на суму невитребуваних процентів, проценти, які стягуються у зв’язку з простроченням повернення вкладу, що передбачені ч. 2 ст. 625 ЦК, нараховуються на всю суму вкладу, збільшеного на суму невитребуваних процентів.

Якщо відбулося прострочення банком операцій за рахунком, у клієнта з’являється підстава вимагати відповідно до ст. 625 ЦК сплати процентів, а відповідно до вимог ст. 623 ЦК – відшкодування завданих збитків, якщо інше не встановлено законом.

Судам слід мати на увазі, що передбачені ст. 32 Закону від 5 квітня 2001 р. № 2346-III «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» спеціальні правила щодо відповідальності банків при здійсненні переказу у вигляді сплати пені не виключають застосування ст. 625 ЦК.

Складним для судової практики є питання щодо застосування положень ст. 625 ЦК під час вирішення спорів, пов’язаних із виконанням договорів про надання послуг.

Правовідносини, які склалися на підставі договору про надання послуг, є грошовим зобов’язанням і, зважаючи на таку юридичну природу правовідносин сторін, на них поширюється дія ч. 2 ст. 625 ЦК як спеціальний вид цивільно-правової відповідальності за прострочення виконання зобов’язання (постанова Верховного Суду України від 14 листопада 2011 р. у справі № 6-40цс11).

Неоднаковою є практика розгляду судами справ, що стосуються невиконання або неналежного виконання договорів про надання житлово-комунальних послуг.

Передбачена п. 10 ч. 3 ст. 20 Закону від 24 червня 2004 р. № 1875-IV «Про житлово-комунальні послуги» норма щодо відповідальності боржника у разі несвоєчасного здійснення платежів за житлово-комунальні послуги у вигляді пені не виключає застосування наслідків ч. 2 ст. 625 ЦК (постанови Верховного Суду України від 20 червня 2012 р. у справі № 6-68цс12, від 30 жовтня 2013 р. у справі № 6-59цс13).

Правильними є висновки судів про необхідності застосування ст. 625 ЦК щодо відповідальності за порушення грошового зобов’язання у спорах, які виникають з договорів страхування. Оскільки зобов’язання страховиків у разі настання страхового випадку зводиться до здійснення страхової виплати, то таке зобов’язання є грошовим і в разі прострочення його виконання настає відповідальність, передбачена ч. 2 ст. 625 ЦК, зокрема сплата суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також трьох процентів річних від простроченої суми (аналіз Верховного Суду України від 30 червня 2011 р. судової практики розгляду цивільних справ, що виникають з договорів страхування).

При вирішенні судами спорів, пов’язаних з виконанням договорів поруки, необхідно враховувати, що з огляду на ч. 2 ст. 554 ЦК, поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки. Беручи до уваги додатковий характер зобов’язання поручителя, кредитор має право вимагати стягнення з поручителя процентів у зв’язку з простроченням виконання грошового зобов’язання, забезпеченого порукою, на основі ч. 2 ст. 625 ЦК до фактичного погашення боргу. При цьому проценти нараховуються в порядку і розмірі, в яких вони підлягають відшкодуванню боржником за основним зобов’язанням, якщо інше не встановлено договором поруки. Слід мати на увазі, що проценти згідно з ч. 2 ст. 625 ЦК нараховуються на всю виплачену поручителем за боржника суму, включаючи збитки, неустойку, сплачені кредитору проценти тощо, крім передбачених договором поруки сум санкцій, сплачених поручителем у зв’язку з власним простроченням. Поручитель не має права вимагати від боржника сплати процентів, визначених умовами зобов’язання, забезпеченого порукою, з моменту погашення вимог кредитора.

4. Застосування відповідальності, передбаченої ст. 625 ЦК, разом з неустойкою, яка встановлена іншим законом чи договором, та процентів за правомірне користування грошовими коштами.

При розгляді судами справ цієї категорії виникало питання щодо можливості одночасного застосування відповідальності, передбаченої ст. 625 ЦК та ст. 549 ЦК, а саме сплати неустойки у вигляді штрафу та пені.

Правильною є позиція судів, відповідно до якої заходи відповідальності за порушення грошового зобов’язання та неустойка є різними правовими інститутами, обмеження можливості одночасного застосування яких законом не встановлена (аналогічна позиція виражена в Постановах Верховного Суду України від 6 червня 2012 р. у справі № 6-49цс12, від 30 жовтня 2013 р. у справі № 6-59цс13).

Відповідно до позовних вимог щодо застосування відповідальності, передбаченої ст. 625 ЦК, встановлений загальний строк позовної давності тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК), який може бути збільшений за домовленістю сторін (ст. 259 ЦК). Аналіз судової практики засвідчив, що суди не завжди враховують ці обставини.

Оскільки стягнення боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь період прострочення та трьох процентів річних від простроченої суми не є неустойкою, а ст. 625 ЦК не передбачає можливості зменшення судом її розміру, то видається правильною позиція судів, які відхиляють доводи відповідачів про зменшення розміру цієї відповідальності.

Слід також мати на увазі, що до ст. 625 ЦК не застосовуються положення ст. 616 цього Кодексу, яка передбачає правові наслідки порушення зобов'язання з вини кредитора.

Необхідно враховувати, що, оскільки стягнення неустойки є самостійною мірою цивільно-правової відповідальності, на суму неустойки не нараховуються проценти (ч. 2 ст. 550 ЦК). Під процентами в цьому випадку слід розуміти проценти за користування чужими грошовими коштами, стягнення яких передбачене ст. 536 ЦК, та проценти річних за прострочення виконання грошового зобов'язання, які стягуються відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК.

У судів виникають труднощі при вирішенні питання щодо одночасного стягнення процентів, визначених статтями 536, 1048, 1056-1, 1061 ЦК і трьох процентів річних від простроченої суми відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК.

Так, одночасне стягнення процентів, передбачених ст. 536 ЦК та іншими статтями, і відшкодування інфляційних збитків за весь час прострочення, а також сплата трьох процентів річних від простроченої суми, передбачених ст. 625 ЦК, є правомірним (за умов, що такі вимоги заявлені кредитором).

Разом з тим слід звертати увагу, що одночасне стягнення процентів, передбачених ст. 536 ЦК, виключає застосування ст. 625 ЦК у тому випадку, коли ст. 536 ЦК застосовується за прямою вказівкою законодавця як спеціальна міра відповідальності за порушення грошового зобов’язання.

Така вказівка, зокрема, міститься у ч. 3 ст. 693 (нарахування процентів на суму попередньої оплати товару у разі прострочення продавцем передачі товару), ч. 4 ст. 694 (у разі прострочення покупцем оплати товару), ч. 2 ст. 1214 (у разі безпідставно одержання чи збереження грошей) ЦК.

5. Застосування ч. 2 ст. 625 ЦК до грошових зобов’язань, визначених в іноземній валюті.

Аналіз судової практики засвідчив, що у судів виникали питання щодо особливостей застосування ч. 2 ст. 625 ЦК до грошових зобов’язань, визначених в іноземній валюті.

Беручи до уваги правову природу трьох процентів річних, передбачених ст. 625 ЦК, як особливої міри відповідальності, правильною є практика судів, які стягують їх виключно в національній валюті Україні – гривні.

ВСУ зазначив, що норми ч. 2 ст. 625 ЦК щодо сплати боргу з урахування встановленого індексу інфляції поширюються лише на випадки прострочення грошового зобов’язання, яке визначене у гривні.

Прийняття судового рішення про стягнення грошового боргу в національній валюті не змінює природу грошового зобов’язання як такого, що визначене в іноземній валюті, і не є підставою для застосування положень ч. 2 ст. 625 ЦК щодо сплати суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції.

6. Спірні процесуальні питання.

Вивчення надісланих судами узагальнень засвідчило, що під час розгляду справ про застосування відповідальності за порушення грошового зобов’язання суди не завжди належним чином перевіряли правильність нарахування позивачем трьох процентів річних та індексу інфляції, а також не наводили в своїх рішеннях відповідних розрахунків, зазначаючи лише загальну суму стягнення.

Підраховуючи суми стягнень, передбачених ч. 2 ст. 625 ЦК, суди повинні враховувати, що сума боргу з урахуванням індексу інфляції має розраховуватися на підставі індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був у певний період індекс інфляції менший одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція).

Наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконане боржником, не припиняє правовідносин сторін договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов’язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених ч. 2 ст. 625 ЦК.

Судам слід мати на увазі, що наявність виконавчого напису нотаріуса, вчиненого за невиконання кредитного договору, за відсутності реального виконання боржником свого зобов’язання так само не свідчить про припинення договірних правовідносин і не звільняє боржника від відповідальності за невиконання ним грошового зобов’язання та не позбавляє кредитора права на отримання процентів за користування кредитом і пені, передбачених договором за несвоєчасну сплату кредиту.

Результати проведеного аналізу свідчать, що суди переважно дотримуються вимог норм матеріального та процесуального права при розгляді цивільних справ про відповідальність за порушення грошового зобов’язання, передбачену ст. 625 ЦК. Однак наявність помилок та неоднакової судової практики свідчать, що суди не завжди правильно визначали характер спірних правовідносин сторін і правомірність поширення на них дії ч. 2 ст. 625 ЦК, у судів виникали труднощі щодо визначення правової природи відповідальності за ст. 625 ЦК, її розмежування та одночасного застосування з іншими видами відповідальності за грошовими зобов’язаннями (неустойка, штраф, пеня, збитки). У зв’язку з цим постановлені судові рішення не повною мірою відповідають вимогам статей 213 – 215 ЦПК.