Правова позиція Верховного Суду України у справі №3-152гс14 про визнання кредиторських вимог банка до боржника та включення їх до реєстру вимог кредиторів

Деталі

Опубліковано: Вівторок, 18 листопада 2014, 11:05

              28 жовтня 2014 року Судовою палатою у господарських справах Верховного Суду України прийнято постанову у справі №3-152гс14 про банкрутство акціонерного товариства, предметом якої був спір про визнання кредиторських вимог банка до боржника та включення їх до реєстру вимог кредиторів на підставі абзацу 2 ч. 8 ст. 23, ч. 9 ст. 45 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

              Банк звернувся до суду із заявою про визнання кредиторських вимог до боржника та включення їх до реєстру вимог кредиторів, які складаються, зокрема, із заборгованості за договорами іпотеки, укладеними між банком та боржником як майновим поручителем на забезпечення виконання кредитних зобов’язань іншої юридичної особи (позичальника). Свої вимоги банк мотивував невиконанням позичальником зобов’язань за кредитним договором.

             Суд першої інстанції визнав вимоги банка та включив їх до першої черги вимог кредиторів  як такі, що забезпечені заставою.

             Постановою апеляційного суду, яка залишена без змін Вищим господарським судом України, ухвалу суду першої інстанції скасовано та відмовлено банку у визнанні кредиторських вимог. В обгрунтування цієї позиції суди зазначили, що вимоги, забезпечені нерухомим майном боржника, є майновим, а не грошовим зобов’язанням, тому не підлягають включенню до реєстру вимог кредиторів.

               Переглядаючи постанову касаційної інстанції в порядку п.1 ч. 1 ст. 111-16 ГПК України, Верховний Суд України зазначив наступне.

               Відповідно до ч. 2 ст. 1 Закону України «Про іпотеку» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) іпотека є видом забезпечення виконання зобов’язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов’язання одержати задоволення своїх  вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

             Частиною 2 ст. 33 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що у разі порушення провадження у справі про відновлення платоспроможності іпотекодавця або визнання його банкрутом або при ліквідації юридичної особи – іпотекодавця іпотекодержатель набуває право звернення стягнення  на  предмет іпотеки незалежно від настання строку виконання основного зобов’язання, якщо іпотекодержатель і правонаступник іпотекодавця не досягнуть згоди про інше.

            Абзацом 2 ч. 8 ст. 23 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» передбачено, що розпорядник майна зобов’язаний окремо внести до реєстру вимоги кредиторів, які забезпечені заставою майна боржника, згідно з їхніми заявами, а за їх відсутності – згідно з даними обліку боржника, а також внести окремо до реєстру відомості про майно боржника, яке є предметом застави згідно з державним реєстром застав.

            Майно банкрута, що є предметом забезпечення, не включається до складу ліквідаційної маси і використовується виключно для задоволення вимог кредитора за зобов’язаннями, які воно забезпечує згідно з положеннями абзацу 1 ч. 4 ст. 42 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом».

           Відповідно до ч. 9 ст. 45 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» погашення вимог забезпечених кредиторів за рахунок майна банкрута, що є предметом забезпечення, здійснюється в позачерговому порядку.

           Отже, законодавець зобов’язав розпорядника майна, незалежно від наявності чи відсутності заяв за даними обліку боржника, внести вимоги кредиторів, забезпечені заставою майна боржника, окремо до реєстру вимог кредиторів, які забезпечені заставою боржника, та окремо внести до реєстру відомості про майно боржника, що є предметом застави, яке використовується виключно для позачергового задоволення вимог іпотекодержателя.

Вимоги банку, що виникли внаслідок невиконання боржником зобов’язання за кредитним договором, є грошовими і такими, що забезпечені іпотекою майна за договорами іпотеки, тому висновок суду касаційної інстанції щодо визнання вимог банку майновими та виключення їх з реєстру вимог кредиторів є помилковим і не ґрунтується на вимогах законодавства.