Ухвала Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 26 листопада 2014 року

Колегія суддів судової палати у цивільних справах ВССУ, розглянувши у судовому засіданні 26 листопада 2014 року справу за позовом про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконним притягненням до кримінальної відповідальності та незаконним триманням під вартою, встановила порушення апеляційним судом норм матеріального та процесуального права, що вплинуло на правильне вирішення справи, й дійшла до наступного правового висновку.

ВССУ зазначив, що при розгляді справ даної категорії необхідно враховувати, що відповідно до положень ч. 4 ст. 1176 ЦК України фізична особа, яка у процесі досудового розслідування або судового провадження шляхом самообмови перешкоджала з’ясуванню істини і цим сприяла незаконному засудженню, незаконному притягненню до кримінальної відповідальності, незаконному застосуванню запобіжного заходу, незаконному затриманню, незаконному накладенню адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, не має права на відшкодування шкоди.

Аналіз зазначеної норми права свідчить про те, що під самообмовою слід розуміти завідомо неправдиві показання підозрюваного, обвинуваченого, підсудного, дані з метою переконати органи попереднього слідства і суд в тому, що саме ним здійснено злочин, який він у дійсності не вчиняв.     

Суд має ураховувати причини, які спонукали особу до самообмови, оскільки у наведеній вище нормі права фактично йдеться про умисел на самообмову. Проте самообмова, яка стала наслідком застосування до громадянина насильства, погроз чи інших незаконних заходів, не перешкоджає відшкодуванню шкоди. При цьому факт насильства, погроз та інших незаконних заходів має бути встановлений слідчими органами, прокурором чи судом.

Крім того, суду при розгляді цивільної справи слід також давати оцінку тому, чи не  була самообмова добровільною. У такому разі суд має оцінити виконання слідством свого обов’язку щодо всебічного, повного та об’єктивного дослідження обставин справи, оскільки визнання обвинуваченим своєї вини не має переваги в порівнянні з іншими доказами, воно може бути покладено в основу вироку лише при підтвердженні сукупністю інших доказів у справі.

При розгляді справи судам слід встановлювати чи була наявна явка з повинною про вчинення злочину, чи визнавала особа свою вину під час допитів як підозрюваного, чи підтверджувала особа факт вчинення злочину під час проведення слідчих дій.