Верховний Суд України розглянув справу про стягнення збитків за самовільне використання земельної ділянки

Деталі

Опубліковано: П'ятниця, 26 грудня 2014, 15:04

Обставини справи.

Фермерське господарство «Подолянка» звернулось до суду з позовом про стягнення ТОВ Агрофірма «Подолівська» 4 304 262,22 грн. збитків у вигляді неодержаного доходу (упущеної вигоди).

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що відповідач завдав збитків у формі упущеної вигоди, оскільки самовільно зайняв орендовані позивачем земельні ділянки, які позивач мав намір обробити та засіяти соняшником за умовами договору про наміри щодо співпраці, укладеного з ТОВ Агрофірма «Барвінок».

Рішенням господарського суду першої інстанції у задоволенні позову відмовлено. Постановою апеляційного суду рішення суду першої інстанції скасовано, прийнято нове рішення, яким позов ФГ «Подолянка» задоволено повністю.

Постановою Вищого господарського суду України рішення господарського суду першої інстанції про відмову в позові залишено в силі. Вищий господарський суд України у своїй постанові погодився з висновками суду першої інстанції, що позивачем не доведено самовільного використання відповідачем земельної ділянки, яке призвело до неодержання доходу позивачем, а договір про наміри щодо співпраці укладений з ТОВ Агрофірма «Барвінок», не породив реальних юридичних наслідків.

Переглядаючи дану справу, судова палата у господарських справах Верховного Суду України вказала наступне.

 04.05.2012 р. і 08.05.2012 р між Барвінківською районною державною адміністрацією Харківської області та позивачем укладено договори оренди земельних ділянок.

01.04.2012 р. між позивачем і ТОВ Агрофірма «Барвінок» укладено договір про наміри щодо співпраці, за умовами якого сторони погодили, що ТОВ Агрофірма «Барвінок» бере на себе зобов'язання негайно після проведення державної реєстрації договорів оренди землі укласти з позивачем договір про надання сільськогосподарських послуг із проведення комплексу сільськогосподарських робіт із вирощування соняшника.

У червні 2012 року позивачем встановлено, що на земельних ділянках знаходяться посіви озимої пшениці відповідача.

В свою чергу, розпорядженням голови Барвінківської районної державної адміністрації Харківської області від 03.06.2008 р. № 202 відповідачеві було надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення цих земельних ділянок. Однак, затвердження виготовленої технічної документації та передача відповідачеві в оренду земельних ділянок не відбулися у зв'язку з прийняттям головою Барвінківської райдержадміністрації Харківської області розпорядження від 16.12.2011 р. № 379 «Про визнання деяких розпоряджень голови районної державної адміністрації такими, що втратили чинність». В подальшому, дане розпорядження визнано у судовому порядку протиправним та скасовано.  

Восени 2011 року відповідач здійснив посів озимої пшениці на земельних ділянках, оренда яких оформлена не була. Головою Барвінківської РДА були затверджені акти визначення суми неодержаного доходу в результаті тимчасового зайняття земельної ділянки, згідно яких з 01.01.2012 року по 31.07.2012 року ця сума склала 536 943,70 грн. Вказана сума сплачена відповідачем у повному обсязі.

За змістом ст. 1 Закону України ''Про державний контроль за використанням та охороною земель" самовільне зайняття земельної ділянки – будь-які дії, які свідчать про фактичне використання земельної ділянки за відсутності відповідного рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про її передачу у власність або надання у користування (оренду) або за відсутності вчиненого правочину щодо такої земельної ділянки, за винятком дій, які відповідно до закону є правомірними.

Згідно з ч. 2 ст. 22 ЦК України збитками є, зокрема, доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Частиною 2 ст. 224 ГК України встановлено, що під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов’язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Статтею 225 ГК України передбачено, що до складу збитків, які підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб’єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов’язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов’язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

Пред’явлення вимоги про відшкодування неодержаних доходів (упущеної вигоди) покладає на кредитора обов’язок довести, що ці доходи (вигода) не є абстрактними, а дійсно були б ним отримані в разі належного виконання боржником своїх обов’язків. У вигляді упущеної вигоди відшкодовуються ті доходи, які могли б бути реально отримані при належному виконанні боржником зобов’язання за договором.

Господарським судом першої інстанції встановлено, що після реєстрації позивачем договорів оренди 21.05.2012 р. між ним та ТОВ Агрофірма «Барвінок»  не було укладено договору про надання сільськогосподарських послуг. Крім того, позивачем при визначенні реальності неодержаних доходів не наведено доказів неналежного виконання зобов’язання відповідачем у розумінні ст. 33 ГПК України, які підтверджували б такі обставини та визначені законом умови.

Отже, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що позивачем не доведено завдання йому збитків та порушення його прав відповідачем.

Вищий господарський суд України, залишаючи в силі рішення суду першої інстанції, обґрунтовано виходив із того, що згідно зі ст. 22 ЦК України та ст. 224 ГК України покладення на особу обов’язку відшкодування збитків у вигляді упущеної вигоди можливе тільки за умови реальної можливості одержання доходу особою, яка вважає, що їй завдано шкоди.