Правова позиція Верховного Суду України у справі №3-21гс15 про застосування строків позовної давності у справі за позовом прокурора

Деталі

Опубліковано: Середа, 08 квітня 2015, 08:36

Суть спору.

30 грудня 1999 року виконавчим комітетом Вінницької міської ради прийнято рішення № 1736 про оформлення права колективної власності на туристичний комплекс по вул. Пушкіна, 4, за Вінницьким ЗАТ «Вінницятурист», видано свідоцтво про право колективної власності.

У зв’язку зі зміною форми власності, 18 липня 2005 року Вінницьке ЗАТ «Вінницятурист» звернулось до виконавчого комітету Вінницької міської ради із заявою № 133 про видачу свідоцтва про право власності на туристичний комплекс «Поділля», розташований у м. Вінниця по вул. Пушкіна, 4,

28 липня 2005 року виконавчим комітетом Вінницької міської ради рішенням № 1582 оформлено право приватної власності Вінницького ЗАТ «Вінницятурист» на будівлі та споруди туристичного комплексу по вул. Пушкіна, 4.

У 2013 році прокурор звернувся до суду в інтересах держави в особі Фонду державного майна України з позовом до Вінницького ЗАТ «Вінницятурист» про визнання за державою в особі Фонду державного майна України права власності на будівлі та споруди туристичного комплексу «Поділля». При цьому, прокурор зазначив, що про порушення вимог чинного законодавства щодо використання державного майна, яке перебуває у володінні Федерації профспілок України та створених нею суб'єктів господарювання йому стало відомо у вересні 2011 під час проведеної перевірки, у зв`язку з чим просив суд поновити строк позовної давності.

Рішенням суду першої інстанції у позові відмовлено.

Постановою апеляційного суду вимоги про визнання за державою в особі Фонду державного майна України права власності на будівлі та споруди туристичного комплексу «Поділля» задоволено.

Скасовуючи постанову апеляційної інстанції та залишаючи в силі рішення місцевого суду про відмову у позові та погоджуючись із його висновками, Вищий господарський суд України виходив із того, що строк позовної давності має обчислюватися з моменту, коли саме Фонду державного майна України стало відомо про порушення його права, а не з моменту проведення перевірки прокуратурою.

Переглядаючи постанову Вищого господарського суду України за заявою заступника Генерального прокурора України, Верховний Суд України вказав наступне.

У ЦК України позовну давність визначено як строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (стаття 256 ЦК України). Тобто позовна давність встановлює строки захисту цивільних прав. 

Відповідно до статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Визначення початку відліку позовної давності міститься у статті 261 ЦК України, зокрема відповідно до частини 1 цієї статті перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Аналогічні за змістом норми матеріального права містилися і в Цивільному кодексі Української РСР (розділ 1 глава 5), за винятком  положення про застосування позовної давності лише за заявою однієї зі сторін.

Разом із тим частинами 1, 2, 4 статті 29 ГПК України встановлено, що прокурор бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, порушену за позовом інших осіб, на будь-якій стадії її розгляду для представництва інтересів громадянина або держави. У разі прийняття господарським судом позовної заяви, поданої прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. Прокурор, який бере участь у справі, несе обов’язки і користується правами сторони, крім права на укладення мирової угоди.

Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що прокурор здійснює представництво органу, в інтересах якого він звертається до суду на підставі закону (процесуальне представництво), а тому положення закону про початок перебігу позовної давності поширюється й на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів, у цьому випадку в особі Фонду державного майна України, але не наділяє прокурора повноваженнями ставити питання про поновлення строку позовної давності за відсутності такого клопотання з боку самої особи, в інтересах якої прокурор звертається до суду, в даному випадку Фонду державного майна України.

Судами установлено, що Фонд державного майна України дізнався про порушення свого права у 1996 році, складаючи Перелік установ, організацій і підприємств, які станом на 24 серпня 1991 року знаходились у віданні Української республіканської ради по туризму та екскурсіях Федерації профспілок України Загальносоюзної конфедерації профспілок (колишнього ВЦПРС), до якого було включено і спірний туристичний готель «Поділля», розташований у м. Вінниця. Проте з клопотанням про поновлення пропущеного строку позовної давності Фонд державного майна України до суду не звертався.

Аналогічного висновку дійшов і Вищий господарський суд України в частині вирішення позовних вимог про визнання за державою в особі Фонду державного майна України права власності на будівлі та споруди туристичного комплексу «Поділля», з підстав пропуску строку позовної давності.

За таких обставин, Верховний Суд України дійшов висновку про відсутність підстав для перегляду постанови Вищого господарського суду України.