При вирішенні питання щодо недійсності правочину в порядку цивільного судочинства, суд повинен вирішити питання про відповідність змісту цих правочинів чинним нормам, незалежно від встановлених фактів судом у кримінальній справі

Деталі

Опубліковано: Вівторок, 02 лютого 2016, 15:28

 Верховний Суд України на засіданні Судової палати у цивільних справах 04 листопада 2015 року ухвалив постанову у справі № 2-923цс15, предметом якої був спір про визнання договорів недійсними.

Приймаючи постанову по справі, суд зробив правовий висновок та зазначив, що згідно з пунктом 4 частини першої статті 201 ЦПК України у разі неможливості розгляду справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного, цивільного, господарського, кримінального чи адміністративного судочинства, суд зобов’язаний зупинити провадження у цій справі.

За змістом статті 303¹ ЦПК України апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції має бути розглянута протягом двох місяців з дня постановлення ухвали про прийняття апеляційної скарги до розгляду. У виняткових випадках за клопотанням сторони з урахуванням особливостей розгляду справи апеляційний суд може подовжити строк розгляду справи, але не більш як на п’ятнадцять днів, про що постановляє відповідну ухвалу.

 У справі, яка переглядається, суть спірних правовідносин полягає у вирішенні питання правомірності укладення договорів комісії та купівлі-продажу нерухомого майна. 

Проте апеляційний суд, з висновками якого погодився касаційний суд, не вказав, у чому полягає передбачена законом неможливість розгляду зазначеної справи до розгляду іншої (кримінальної) справи з огляду на те, що, незалежно від установлення судом у кримінальній справі фактів стосовно шахрайських дій відповідачів відносно позивачки, у цивільній справі, предметом позову у якій є визнання недійсними правочинів, суд повинен вирішити питання про відповідність або невідповідність змісту цих правочинів ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, інтересам суспільства, його моральним засадам; про наявність або відсутність підстав для визнання недійсними спірних правочинів, передбачених статтями 228, 232 ЦК України, на які посилалась відповідачка, мотивуючи позовні вимоги, а також про те, які правові норми підлягають застосуванню до цих правовідносин. При цьому суд повинен дослідити наявні у справі докази, з’ясувати обставини, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених цими доказами.     

Отже, апеляційний суд зупинив провадження у справі з порушенням пункту 4 частини першої статті 201 ЦПК України та всупереч принципу ефективності судового процесу, направленому на недопущення затягування розгляду справи, а касаційний суд не усунув допущені апеляційним судом порушення.