Правовий висновок Верховного Суду України у справі про визнання недійсною угоди.

Деталі

Опубліковано: П'ятниця, 11 березня 2016, 11:05

02.03.2016 р Верховний Суд України розглянув справу № 6-308 цс 16 про визнання частково недійсними попереднього договору та договору купівлі-продажу, визнання частково недійсним свідоцтва про право власності та скасування рішення про державну реєстрацію.

За результатами розгляду даної справи Судовою палатою у цивільних справах Верховного Суду України були зроблені наступні висновки.

Правовими нормами ст. 215 ЦК України передбачено розмежування видів недійсності угод на нікчемні правочини - якщо їх недійсність встановлена законом (статті 219, 220, 224 ЦК і т.д.), і на оспорюванні, якщо їх недійсність прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує їх дійсність на підставах, встановлених законом (статті 222, 223, 225 ЦК тощо).

Відповідно до частини другої статті 215 ЦК, якщо недійсність правочину встановлена законом, то визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Однак, в разі невизнання іншою стороною такої недійсності правочину в силу закону і за наявності відповідного спору вимога про встановлення нікчемності може бути пред'явлена до суду окремо, без застосування наслідків недійсності нікчемного правочину (пункт 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними »).

У такому випадку суд своїм рішенням не визнає угоду недійсною, а лише підтверджує її недійсність в силу закону у зв'язку з її оскарженням і не визнанням іншими особами.

Таким чином, в даній ситуації суд звернув увагу на те, що на момент укладення договору дарування нежитлове приміщення знаходилося під забороною відчуження на підставі договору іпотеки. Іпотекодержатель згоди на відчуження переданого в іпотеку майна не давав.

Тому ВСУ зазначив, що право власності на спірну нерухомість за договором дарування позивач не отримав в силу нікчемності договору, встановленої статтею 12 Закону «Про іпотеку», якою визначено, що угода щодо відчуження іпотекодавцем переданого в іпотеку майна або його передачі в іпотеку, спільної діяльності, лізинг, оренду чи користування без згоди іпотекодержателя, є недійсною.