Висновки Верховного Суду України, викладені у рішеннях, прийнятих за результатами розгляду заяв про перегляд судового рішення з підстав, передбачених п. 1 ч. 1 ст. 355 ЦПК України, за ІІ півріччя 2012 р.

Деталі

Опубліковано: Вівторок, 21 травня 2013, 03:38

Зроблено правові висновки у спорах: про право власності; що виникають із договору поруки; що виникають із земельних правовідносин; щодо визнання правочинів недійсними; що виникають із договорів про надання послуг; щодо виконання зобов’язань; що виникають з сімейних, житлових, трудових, спадкових правовідносин; про відшкодування шкоди. Зокрема, Верховним Судом України викладені такі висновки:

            Порука припиняється в разі припинення основного зобов’язання, у зв’язку з чим припинення юридичної особи у зв’язку з визнанням її банкрутом є підставою припинення поруки, оскільки зобов’язання за кредитним договором припинилося. У разі невизнання кредитором права поручителя на припинення зобов’язання за договором поруки, передбаченого ч. 1 ст. 559 ЦК України, таке право підлягає судовому захисту за позовом поручителя шляхом визнання поруки припиненою, а не шляхом припинення договору поруки.

            Відповідно до ч. 5 ст. 11, ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» до договорів із споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема положення, згідно з якими передбачаються зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору. За змістом зазначених норм несправедливими є положення договору про споживчий кредит, які містять умови про зміни у витратах, зокрема щодо плати за обслуговування кредиту та плати за дострокове його погашення, і це є підставою для визнання таких положень недійсними.

Дії державного виконавця у виконавчому провадженні, які не стосуються правил проведення прилюдних торгів, мають самостійний спосіб оскарження й не можуть бути підставою для визнання прилюдних торгів недійсними.

Свобода договору, яка полягає у тому, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору, не є безмежною. Зокрема, ст.ст. 19, 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» передбачають обов'язок споживача житлово-комунальних послуг укласти письмовий договір з виконавцем послуг на основі типового договору. У разі відмови укласти договір, виконавець послуг вправі звернутись до суду за захистом свого права, шляхом визнання договору укладеним на умовах, передбачених нормативним актом, що містить відповідний обов’язок. Зобов’язання укласти договір у судовому порядку не відповідає способам захисту прав, передбачених ст. 16 ЦК України.

Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» передбачено, що протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів не нараховуються неустойка (штраф, пеня), не застосовуються інші санкції за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, податків і зборів. За змістом ст.ст. 116, 117 КЗпП України, за своєю сутністю середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні не належить до неустойки та не є санкцією за невиконання грошового зобов’язання. Це компенсаційна виплата за порушення права на оплату праці, яка нараховується у розмірі середнього заробітку. У зв’язку з цим зазначена норма Закону щодо мораторію на задоволення вимог кредиторів у даному разі не застосовується.

За змістом ст. 38 КЗпП України працівник має право з власної ініціативи в будь-який час розірвати укладений з ним на невизначений строк трудовий договір. При цьому строк розірвання трудового договору і його правові підстави залежать від причин, які спонукають працівника до його розірвання і які працівник визначає самостійно. У разі, якщо вказані працівником причини звільнення – порушення працедавцем трудового законодавства, відповідно до ч. 3 ст. 38 КЗпП України, не підтверджуються, або працедавцем не визнаються, останній не вправі самостійно змінювати правову підставу розірвання трудового договору на ч. 1 ст. 38 КЗпП України.