Судова практика щодо вирішення питання про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України.

Деталі

Опубліковано: Середа, 05 червня 2013, 20:24

ВСУ зазначив, що при розгляді цивільних справ мають місце випадки, коли суди ототожнювали питання тимчасового обмеження боржників у праві виїзду за межі України із видами забезпечення позову, не беручи до уваги, що повноваження судів першої інстанції при вирішенні цивільних справ визначені цивільним процесуальним кодексом України, у тому числі повноваженнями щодо вжиття заходів забезпечення позову. В цивільному процесі відсутня правова норма, яка б надавала суду повноваження в порядку, передбаченому статтями 151-153 ЦПК, застосовувати такий вид забезпечення позову, як тимчасове обмеження у виїзді за межі України, тому слід дійти висновку, що суди не можуть застосовувати зазначений спосіб забезпечення позову на стадії розгляду цивільної справи про стягнення заборгованості та виконання інших зобов'язань, оскільки це порушує норми ЦПК та свідчить про вихід суду за межі своїх процесуальних повноважень. Вирішення судами питання про обмеження у виїзді за межі України можливе тільки у порядку, визначеному ст. 377¹ ЦПК, та за поданням державного виконавця на підставі п. 18 ст. 11 ЗУ «Про виконавче провадження» у зв'язку з ухиленням боржника від виконання судового рішення чи рішення іншого органу, що перебуває на виконанні.

Господарський процесуальний кодекс України, Кодекс адміністративного судочинства України та Кримінальний процесуальний кодекс України не містять відповідних норм щодо процесуального порядку обмеження права боржника на виїзд за межі України. Стаття 377¹ ЦПК є спеціальною нормою, яка застосовується на стадії виконання судових рішень, ухвалених незалежно від виду судочинства та рішень інших органів (посадових осіб). Якщо на підставі вироку судом було видано виконавчий лист про майнові стягнення, питання обмеження права боржника за цим листом на виїзд з України вирішуються за цією статтею.

Форма і зміст подання нормативно врегульовані в Інструкції з організації примусового виконання рішень, що набрала чинності з 17.04.2012 р. та затверджена наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 р. № 512/5. Ця Інструкція містить окремий розділ "Обмеження у праві виїзду за межі України та заборона в'їзду в Україну", в якому передбачено зміст подання державного виконавця при зверненні до суду.

У ЦПК не розкрито поняття «негайності» вирішення питання про тимчасове обмеження. Однак, зважаючи на прецедентну практику Європейського суду з прав людини та з огляду на положення Конвенції, подання має бути розглянуте в день його надходження до суду, проте не пізніше наступного дня. Такий строк є невиправдано скороченим, який практично важко виконати через процедуру повідомлення та своєчасного вручення судової повістки. Враховуючи обов'язковість виклику державного виконавця при розгляді подання та можливого витребування необхідних документів, Верховний суд України вважає, що розгляд подання повинен здійснюватись в день його надходження (за наявності необхідних документів), але не пізніше наступного дня з моменту його подання.

Законом передбачено юридичні санкції у вигляді тимчасового обмеження у праві виїзду не за наявність факту невиконання зобов'язань, а за ухилення від їх виконання. У зв'язку з цим з метою всебічного і повного з'ясування всіх обставин справи, встановлення дійсних прав та обов'язків учасників спірних правовідносин, суду належить з'ясувати, чи дійсно особа свідомо не виконувала належні до виконання зобов'язання в повному обсязі або частково.

Також, Верховний суд України зазначив, що деякі суди помилково відмовляли у задоволенні подань державних виконавців про тимчасове обмеження у праві виїзду боржника-фізичної особи або керівника боржника-юридичної особи за межі України, які не є громадянами України, мотивуючи свої рішення тим, що ЗУ «Про порядок виїзду з України і в’їзду в Україну громадян України» не передбачено обмежень щодо іноземців та осіб без громадянства. Таке вирішення питання не узгоджується з нормами ЗУ «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», суперечить ст. 377¹ ЦПК та ЗУ «Про виконавче провадження», які передбачають вирішення у судовому порядку питань про тимчасове обмеження у праві виїзду боржників без урахування їх громадянства.

Слід пам’ятати, що на суд покладено функцію вирішення питання про обмеження виїзду, а право вибору способу виконання такого обмеження належить органу, до компетенції якого входить питання забезпечення виїзду з України. Так само, тимчасове обмеження громадянина України у праві виїзду за межі України законом покладено на суд, а припинення обмеження виїзду у зв'язку з виконанням обов'язку за рішенням, що перебувало на виконанні, покладено на державного виконавця.