Про внесення змін до деяких законодавчих актів щодо належного забезпечення права на захист в кримінальному провадженні

Деталі

Опубліковано: Середа, 26 червня 2013, 05:59

Даним законопроектом пропонується внести зміни до КПК України та Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» щодо розширення кола осіб, які можуть бути захисниками, встановлення переліку процесуальних прав захисника, а також уточнення окремих норм КПК України, які стосуються питань захисту в кримінальному процесі, їх узгодження між собою.

Необхідність прийняття законопроекту обумовлена невідповідністю окремих положень Кримінального процесуального кодексу України та Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», які стосуються питань захисту, вимогам статей 59, 63 Конституції України та рішенню Конституційного суду України № 13-рп/2000 від 16.11.2000 р. у справі за конституційним зверненням громадянина Солдатова Геннадія Івановича щодо офіційного тлумачення положень статті 59 Конституції України, статті 44 Кримінально-процесуального кодексу України, статей 268, 271 Кодексу України про адміністративні правопорушення (справа про право вільного вибору захисника). А також необхідністю удосконалення норм КПК України з цього питання  у зв’язку з наявністю прогалин та суперечностей в цьому нормативно-правовому акті.

Відповідно до статті 45 нового КПК України, захисником підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, виправданого може бути лише адвокат. В статтях 58, 63 нового КПК України також зазначено, що у кримінальному провадженні і представником потерпілого, цивільного позивача та цивільного відповідача може бути лише адвокат. Крім того Законом України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» поняття захисту визначено як вид адвокатської діяльності. Дані положення прямо суперечать вимогам статті 59 Конституції України, відповідно до якої кожен є вільним у виборі захисника своїх прав. Тим більше, таке положення суперечить і рішенню Конституційного Суду України від 16 листопада 2000 року №13-рп/2000, відповідно до якого положення частини першої статті 59 Конституції України про те, що «кожен є вільним у виборі захисника своїх прав» треба розуміти як конституційне право підозрюваного, обвинуваченого і підсудного при захисті від обвинувачення з метою отримання правової допомоги вибирати захисником своїх прав не тільки адвоката, а і іншу особу, яка є фахівцем у галузі права і за законом має право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи.  Положення частини другої статті 59 Конституції України про те, що для забезпечення права на захист від обвинувачення в Україні діє адвокатура, не може тлумачитись як право підозрюваного, обвинуваченого і підсудного вибирати захисником лише адвоката, тобто особу, яка має свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю. Це положення треба розуміти як одну з конституційних гарантій, що надає підозрюваному, обвинуваченому і підсудному можливість реалізувати своє право вільно вибирати захисником у кримінальному судочинстві адвоката, тобто особу, яка має право на заняття адвокатською діяльністю. У такий спосіб держава бере на себе обов’язок забезпечити реальну можливість надання особам кваліфікованого захисту від обвинувачення, якщо цього вимагають інтереси правосуддя. Допуск приватно практикуючого юриста, який займається наданням правової допомоги особисто або за дорученням юридичної особи, як захисника ніяк не порушує право підозрюваного, обвинуваченого чи підсудного на захист.

Також Конвенція про захист прав людини і основних свобод, ратифікована Верховною Радою України 17 липня 1997 року, передбачає право кожного обвинуваченого захищати себе особисто або використовувати правову допомогу захисника, вибраного ним на власний розсуд (стаття 6). У Міжнародному пакті про громадянські і політичні права від 16 грудня 1966 року, ратифікованому Указом Президії Верховної Ради Української РСР від 19 жовтня 1973 року № 2148 VIII, зазначено, що держава повинна гарантувати кожному, чиї права і свободи порушено, ефективний засіб правового захисту, і таке право повинно встановлюватись судовим або будь-яким іншим компетентним органом, передбаченим правовою системою держави (стаття 2), та можливість вільного вибору обвинуваченим захисника (пункт 3 статті 14). «Основні принципи, що стосуються ролі юристів», прийняті восьмим Конгресом ООН з питань попередження злочинності і поводження з правопорушниками 27 серпня – 7 вересня 1990 року, передбачають, що кожна людина має право звернутися до будь-якого юриста за допомогою для захисту і відстоювання своїх прав та захисту їх на всіх стадіях кримінального судочинства (принцип 1); жодний суд чи адміністративний орган, в якому визнається право на адвоката, не відмовляється визнавати права юриста відстоювати в суді інтереси свого клієнта, за винятком тих випадків, коли юристу було відмовлено в праві виконувати свої професійні обов’язки відповідно до національного права і практики та цих принципів (принцип 19).

Таким чином, наведені міжнародно-правові акти передбачають право кожного обвинуваченого захищати себе особисто або через вільно вибраного ним на власний розсуд захисника з-поміж юристів, які можуть надати ефективний правовий захист.

Негативним положенням нового КПК України є також щодо кількості захисників, які можуть здійснювати захист на стадії судового провадження, оскільки обмежує гарантоване статтею 63 Конституції України право підозрюваного, обвинуваченого чи підсудного на захист. Та напроти, новий КПК України не обмежує кількість прокурорів або слідчих, що беруть участь у кримінальному провадженні, у тому числі й у судових засіданнях.

Окремо слід звернути увагу на те, що законопроектом пропонується окремо визначити такі два процесуальних права адвоката, як:

1) до першого допиту підозрюваного без дозволу слідчого, прокурора, суду мати з ним конфіденційне побачення без обмеження тривалості;

2) мати без обмеження кількості та тривалості конфіденційні побачення з підозрюваним, обвинуваченим, засудженим чи з особою, до якої  застосовано примусові заходи медичного чи виховного характеру,  без дозволу слідчого, прокурора, суду.

Це пов’язано з тим, що за існуючої на сьогоднішній день конструкції цієї норми виходить, що право на конфіденційне побачення з підозрюваним без дозволу слідчого, прокурора, суду поширюється лише на це перше побачення. Адже норма про те, що  після першого допиту мати такі ж побачення без обмеження кількості та тривалості може трактуватися, що в цьому випадку відповідний дозвіл потрібен, так як зазначення «без дозволу» уже відсутнє для подальших побачень.

Зміни до абзацу другого частини другої статті 46 КПК України обумовлені тим, що зазначена норма не відповідає принципу правової визначеності.  Оскільки не визначено у яких випадках процесуальна дія відкладається, а у яких відбувається залучення захисника прокурором, слідчим, судом, а не самим підозрюваним, обвинуваченим.

Запропоновані зміни до статті 51 КПК України зумовлені тим, що згідно із цією нормою договір із захисником має право укласти особа, передбачена в частині першій статті 45 цього Кодексу, а також інші особи, які діють в її інтересах, за її клопотанням або за її наступною згодою. В частині першій статті 45 КПК України передбачено особу, яка має право бути захисником. Таким чином виходить, що договір із захисником має право укласти захисник, що є неправильним.

Зміни до статті 221 пропонуються у зв’язку з тим, що поняття «може зашкодити досудовому розслідуванню» є оціночним та може призвести до неоднозначності його розуміння, зловживань.

Отже, як висновок, прийняття Закону забезпечить більшу реалізацію права громадян на захист від обвинувачення.