Рішення КСУ щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань».

Деталі

Опубліковано: Понеділок, 22 липня 2013, 19:22

Приводом для офіційного тлумачення зазначених положень Конституційним судом України стало конституційне звернення громадянина Козлова Дмитра Олександровича, в якому порушенні питання щодо офіційного тлумачення  положень другого речення преамбули Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань» відносно того, чи поширюється дія Закону лише на правовідносини, суб’єктами яких є виключно підприємства, установи та організації незалежно від форм власності та господарювання  і фізичні особи – суб’єкти підприємницької діяльності, чи також на правовідносини, в яких вони є тільки одним із суб’єктів  правовідносин між платниками і одержувачами  коштів. Необхідність в офіційному тлумаченні положень другого речення преамбули Закону автор клопотання обґрунтовує тим, що в одних випадках суди, застосовуючи Закон, визнавали, що обмеження розміру пені за грошовими зобов’язаннями подвійною обліковою ставкою НБУ має застосовуватися виключно до правовідносин між юридичними та фізичними особами – суб’єктами підприємницької діяльності, а в інших – поширювали зазначене обмеження розміру пені і на правовідносини, в яких одна сторона є юридичною особою, а друга фізичною особою, яка не має статусу суб’єкта підприємницької діяльності.

Розглядаючи конституційне звернення, Конституційний суд України здійснив конституційно-правовий аналіз правовідносин зі сплати пені, що виникають між фізичними особами споживачами та банками і іншими фінансовими установами у правовідносинах споживчого кредитування.

Так, в своєму рішенні Конституційний суд України зазначив, що правовідносини про надання споживчого кредиту є договірними, до яких мають бути застосовані, зокрема, як загальні положення Кодексу про зобов’язання та договір, так і приписи його ч. 2 ст. 627 щодо необхідності врахування вимог законодавства про захист прав споживачів. Кодексом передбачено, що виконання зобов’язання  може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Положеннями ч. 1, 2 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» встановлено, що продавець не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. В ч. 3, 4 ст. 18 Закону «Про захист прав споживачів» наведено окремі  несправедливі умови договору, перелік яких не є вичерпним.

Отже, Конституційний суд України вважає, що з огляду на приписи ч. 4 ст. 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабкої сторони, яка підлягає особливому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту. Цей висновок узгоджується з положеннями  Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів» від 9 квітня 1985 р. № 39/248, в якій наголошено: визнаючи, що споживачі нерідко перебувають у нерівному становищі з точки зору економічних умов, рівня освіти  та купівельної спроможності, принципи захисту інтересів споживачів мають, зокрема, за мету сприяти країнам у боротьбі зі шкідливою діловою практикою усіх підприємств на національному та міжнародному  рівнях, яка негативно позначається на споживачах.

В рішенні № 7-рп/2013 від 11.07.2013 р., Конституційний суд України зазначив, що  згідно з преамбулою Закон України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань» регулює договірні правовідносини між платниками та одержувачами  коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань; суб’єктами зазначених правовідносин є підприємства, установи та організації незалежно від форм власності та господарювання, а також фізичні особи – суб’єкти підприємницької діяльності. Отже, перелік суб’єктів правовідносин, встановлений Законом, є вичерпним і не підлягає розширеному тлумаченню.

Беручи до уваги викладене, Конституційний суд України дійшов висновку, що в аспекті конституційного звернення положення другого речення преамбули Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань» від 22.11.1996 р. № 543/96-ВР з наступними змінами у взаємозв’язку з положеннями ст.ст. 1, 3 цього Закону слід розуміти так, що обмеження пені у грошових зобов’язаннях подвійною обліковою ставкою НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня, поширюється на правовідносини, суб’єктами яких є лише підприємства, установи та організації незалежно від форм власності і господарювання та фізичні особи – суб’єкти підприємницької діяльності.