Висновки ВСУ, викладені у постановах, ухвалених за результатами розгляду заяв про перегляд суд. рішення з підстави, передбаченої п. 1 ч. 1 ст. 355 Цивільного процесуального кодексу України, за 1-ше півріччя 2013 року

Деталі

Опубліковано: Вівторок, 23 липня 2013, 15:44

Спори про право власності та інші речові права

 

1. Наймачі квартир (будинків) державного житлового фонду та члени їх сімей, які постійно проживають у квартирі разом із наймачем або за якими зберігається право на житло, мають право на приватизацію займаних квартир шляхом передачі їм цих квартир в спільну сумісну або часткову власність за письмовою згодою всіх повнолітніх членів сім’ї, які постійно мешкають у даній квартирі, в тому числі тимчасово відсутніх, за якими зберігається право на житло, на підставі рішення відповідного органу приватизації.

Відповідно до діючого законодавства України, право осіб на приватизацію не пов’язано з фактом їхньої реєстрації в спірній квартирі, а пов’язано з правом на житло та фактом проживання у квартирі (постанова Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 30 січня 2013 р. у справі № 6-125цс12).

 

2. Сторони не мають права вимагати повернення того, що було виконане ними за зобов’язанням до моменту зміни або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо договір змінений або розірваний у зв’язку з істотним порушенням договору однією із сторін, друга сторона може вимагати відшкодування збитків, завданих зміною або розірванням договору.  (постанова судових палат у цивільних та господарських справах Верховного Суду України від 20 лютого 2013 р. у справі № 6-158цс12).

 

3. У спадкоємця, який у встановленому законом порядку прийняв спадщину, права володіння та користування спадковим майном виникають із часу відкриття спадщини. Такий спадкоємець може захищати свої порушені права володіння та користування спадковим майном відповідно до гл. 29 ЦК України. Якщо у складі спадщини, яку прийняв спадкоємець, є нерухоме майно, право розпорядження нерухомим майном виникає в нього з моменту державної реєстрації цього майна (ч. 2 ст. 1299 зазначеного Кодексу). Спадкоємець, який прийняв у спадщину нерухоме майно, ще до його державної реєстрації має право витребовувати це майно від його добросовісного набувача з підстав, передбачених ст. 388 ЦК України, зокрема, у разі, якщо воно вибуло з володіння спадкодавця поза волею останнього (постанова Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 23 січня 2013 р. у справі № 6-164цс12).

 

4. Згідно із чч. 1 та 2 ст. 5 ЦК України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання чинності відповідними актами; акт цивільного законодавства не має зворотної дії в часі, крім випадків, коли він пом’якшує або скасовує цивільну відповідальність особи.

Не можна керуватись ч. 5 ст. 61 СК України у спорах щодо земельної ділянки, якщо правовідносини виникли до набрання чинності Законом України від 11 січня 2011 р. № 2913-VI «Про внесення зміни до статті 61 Сімейного кодексу України щодо об’єктів права спільної сумісної власності подружжя» (постанова Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 6 лютого 2013 р. у справі № 6-175цс12).

 

5. Визначальним для виділу частки або поділу будинку в натурі, який перебуває у спільній частковій власності, є не порядок користування будинком, а розмір часток співвласників та технічна можливість виділу частки або поділу будинку відповідно до часток співвласників.

У тих випадках, коли в результаті поділу (виділу) співвласнику передається частина житлового будинку, яка перевищує його частку, суд стягує з нього відповідну грошову компенсацію й зазначає в рішенні про зміну часток у праві власності на будинок (постанова судових палат у цивільних та господарських справах Верховного Суду України від 3 квітня 2013 р. у справі № 6-12цс13).

 

6. Майно, набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти членів сім’ї, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором, укладеним у письмовій формі (постанова Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 24 квітня 2013 р. у справі № 6-23цс13).

 

7. Вимоги особи, що ґрунтуються на її праві власності на арештоване майно, розглядаються за правилами, установленими для розгляду позовів про звільнення майна з-під арешту. У порядку, передбаченому кримінальним процесуальним законодавством, коли арешт на майно накладено при провадженні в кримінальній справі, розглядаються заяви боржників на правильність арешту майна (постанова Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 15 травня 2013 р. у справі № 6-26цс13).

 

8. У разі зміни власника житла, переданого у найм, до нового власника переходять права та обов'язки наймодавця (ст. 814 ЦК України). Договір найму житла укладається на строк, встановлений договором. Якщо у договорі строк не встановлений, договір вважається укладеним на п'ять років (ч. 1 ст. 821 ЦК України).

При вирішенні спорів щодо виселення з приміщення, суди повинні з’ясовувати,  чи входить спірне приміщення до складу житлового фонду, що необхідно для правильного застосування норм матеріального права регулюючих спірні відносини, які виникають із договору найму (оренди) житла (постанова судових палат у цивільних та господарських справах Верховного Суду України від 24 квітня 2013 р. у справі № 6-30цс13).

 

Спори, що виникають із земельних правовідносин

 

1. У разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним (ст. 155 ЗК України).

Державний акт на право власності на земельну ділянку, виданий органом, який не мав на це законних повноважень, визнається недійсним.

Посилання в судових рішеннях, які переглядаються, на те, що визнання державного акта на право власності на земельну ділянку не передбачено законодавством, суперечить нормам закону (постанова Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 6 лютого 2013 р. у справі № 6-169цс12).

 

2. Державна реєстрація договору оренди земельної ділянки в період визначеного сторонами строку дії договору забезпечує правомірне, договірне використання орендарем орендованої земельної ділянки відповідно до норм ЗК України, ЦК України, Закону України від 6 жовтня 1998 р. № 161-XIV «Про оренду землі» та Закону України від 11 лютого 2010 р. № 1878-VІ «Про внесення змін до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень» та інших законодавчих актів України», незалежно від дати проведення такої реєстрації, до пред’явлення позову про повернення земельної ділянки чи після його пред’явлення (постанова Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 6 березня 2013 р. у справі № 6-5цс13).

 

3. Видання головою державної адміністрації розпорядження про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки без висновку державної експертизи зазначеного проекту землеустрою суперечить положенням законів України, зокрема: ч. 6 ст. 123 ЗК України та ст. 9 Закону України від 17 червня 2004 р. № 1808-IV «Про державну експертизу землевпорядної документації» (у редакції зазначених норм, яка була чинною на момент виникнення спірних правовідносин).

Випадки обов'язкового проведення грошової оцінки земельних ділянок зазначено в ч. 1 ст. 13 Закону України від 11 грудня 2003 р. № 1378-IV «Про оцінку земель» (у редакції, яка була чинною на момент виникнення спірних правовідносин): визначення розміру земельного податку, визначення розміру орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності (постанова Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 22 травня 2013 р. у справі № 6-11цс13).

 

4. При вирішенні спірних питань щодо вилучення земельних ділянок з державної власності, судам необхідно з’ясовувати,  чи не спрямовані правові акти індивідуальної дії посадових осіб на розпорядження землями лісового фонду у вигляді єдиного масиву площею, яка значно перевищувала 1 га, і у зв’язку із цим, чи не свідчать ці дії про перевищення посадовою особою передбачених законом його повноважень (постанови судових палат у цивільних та адміністративних справах Верховного Суду України: від 20 березня 2013 р. у справі № 6-13цс13; від 20 березня 2013 р. у справі № 6-20цс13; від 17 квітня 2013 р. у справі № 6-28цс13).

 

5. Видача державного акта на право власності на земельну ділянку без визначеної законом (ч. 1 ст. 116 ЗК України) підстави є неправомірною, а державний акт, виданий з порушеннями вимог ст. ст. 116, 118 ЗК України, - недійсним (постанова Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 24 квітня 2013 р. № 6-14цс13).

 

6. Спорудження паркану по межі орендованої земельної ділянки не є таким, що зашкодить охороні навколишнього природного середовища в цілому й конкретному водному об’єкту зокрема (постанова судових палат у цивільних, адміністративних та господарських справах Верховного Суду України від 22 травня 2013 р. у справі № 6-25цс13).

 

7. Згідно з абз. 1 п. 12 розд. Х "Перехідні положення" ЗК України (у редакції, яка була чинною на момент виникнення спірних правовідносин) до розмежування земель державної та комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями (крім земель, переданих у приватну власність, та земель, зазначених в абзаці третьому цього пункту) у межах населених пунктів здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради, а за межами населених пунктів – відповідні органи виконавчої влади (постанова Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 22 травня 2013 р. у справі № 6-33цс13).

 

8. У разі набуття громадянином права власності на земельну ділянку необхідність сплати до бюджету відновної вартості багаторічних зелених насаджень, які розташовані на ній, виникає із самого лише факту переходу до громадянина права власності на земельну ділянку з розташованими на ній зеленими насадженнями й не пов’язується з їх фактичним видаленням (постанова Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 12 червня 2013 р. у справі № 6-44цс13, від 3 квітня 2013 р. у справі № 6-24цс13).

 

9. Не може бути підставою для перегляду судового рішення посилання на те, що перелік підстав припинення права власності на земельну ділянку міститься в ст. 140 ЗК України й що він є вичерпним, оскільки зазначеною нормою встановлено такий перелік для випадків, коли право власності набуто в передбаченому законом порядку (постанова Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 19 червня 2013 року у справі № 6-57цс13).

 

Спори щодо виконання зобов’язань

 

 1. Необґрунтоване ухилення однієї зі сторін від укладення основного договору, передбаченого попереднім договором, може бути підставою для відшкодування другій стороні збитків, завданих простроченням, якщо інше не встановлено попереднім договором або актами цивільного законодавства (ч. 2 ст. 635 ЦК України).

Установлюючи презумпцію вини особи, яка порушила зобов’язання (ст. 614 ЦК України), ЦК України покладає на неї обов’язок довести відсутність своєї вини. Особа звільняється від відповідальності лише в тому разі, коли доведе відсутність своєї вини в порушенні зобов’язання (постанова судових палат у цивільних та господарських справах Верховного Суду України від 13 лютого 2013 р. у справі № 6-170цс12).

 

2. Грошова сума, що передана однією стороною іншій стороні за відсутності договору, який би за своєю формою та змістом відповідав вимогам закону, вважається авансом, а тому підлягає поверненню (постанова судових палат у цивільних та господарських справах Верховного Суду України від 13 лютого 2013 р. у справі № 6-176цс12).

 

3. Не є підставою для відмови в задоволенні позову про стягнення заборгованості зі споживача житлово-комунальних послуг лише те, що постановою суду визнано неправомірним рішення виконавчого комітету міської ради про зміну тарифів. У такому разі слід було виходити з тарифів, які були чинними до тарифів, визнаних недійсними, або затверджені на виконання постанови суду (постанова Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 27 березня 2013 р. у справі № 6-6цс13).

 

Спори щодо забезпечення виконання зобов’язань

 

1. У зобов’язаннях, в яких беруть участь поручителі, збільшення кредитної процентної ставки навіть за згодою банку та боржника, але без згоди поручителя або відповідної умови в договорі поруки, не дає підстав для покладення на останнього відповідальності за невиконання або неналежне виконання позичальником своїх зобов’язань перед банком (постанова Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 20 лютого 2013 р. у справі № 6-172цс12).

 

2.  У разі встановлення в договорі поруки строку її припинення – після закінчення трьох років, починаючи від останнього дня, передбаченого для виконання зобов'язань за договором кредиту, а кредитним договором установлено його дію до 24 червня 2009 р., то днем настання строку виконання основного зобов’язання, з якого починається відлік трирічного строку для пред’явлення кредитором вимоги до поручителів, буде 25 червня 2009 р., а припинення поруки відповідно до вимог ч. 4 ст. 559 ЦК України – 25 червня 2012 р. (постанова Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 13 лютого 2013 р. у справі № 6-3цс13).

 

3. Реалізація майна, що є предметом застави, яка проведена в межах ліквідаційної процедури, без припинення обтяжень, не припиняє заставу, тому застава зберігає чинність при переході права власності на предмет застави до іншої особи, отже, на неї може бути звернено стягнення з підстав, передбачених ст. ст. 25, 26 Закону України від 18 листопада 2003 р. № 1255-IV «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» (постанова Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 3 квітня 2013 р. у справі № 6-7цс13).

 

4. Нормами чинного законодавства заставодержателю надається право на власний розсуд обрати спосіб звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження, у тому числі й продаж предмета такого обтяження шляхом укладення договору купівлі-продажу з іншою особою-покупцем або на публічних торгах (постанова Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 6 березня 2013 р. у справі № 6-10цс13).

 

5. Якщо іпотекодавець не погоджується забезпечувати виконання зобов’язання новим боржником, після вступу в спадщину померлого боржника, договір іпотеки на підставі ч. 1 ст. 523 ЦК України припиняється (постанова Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 17 квітня 2013 р. у справі № 6-18цс13).

 

6. Згода поручителя на збільшення обсягу його відповідальності повинна бути очевидною й наданою в спосіб, передбачений договором поруки. Надання згоди учасником товариства з обмеженою відповідальністю, який є одночасно поручителем, на збільшення процентної ставки за наданим товариству кредитом без дотримання зазначених вище вимог не свідчить про надання ним згоди на збільшення обсягу своєї відповідальності як поручителя та тягне за собою припинення поруки (постанова Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 5 червня 2013 р. у справі № 6-43цс13).

 

7. Відчуження майна, переданого в іпотеку під час проведення ліквідаційної процедури боржника, здійснюється в порядку, визначеному Законом України від 14 травня 1992 р. № 2343-XII «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (у редакції, яка була чинною з 15 лютого 2010 р. до 16 червня 2010 р.).

Положеннями цього Закону не передбачено згоди іпотекодержателя на відчуження предмета іпотеки за договором, що укладається під час ліквідаційної процедури боржника, яка здійснюється в межах справи про банкрутство.

Права особи, яка вважає себе власником майна, не підлягають захистові шляхом задоволення позову до набувача майна з використанням правового механізму, установленого ст. ст. 215, 216 ЦК України. Такий захист можливий лише шляхом задоволення віндикаційного позову, якщо для цього існують підстави, передбачені ст. 388 ЦК України, які дають право витребувати майно в набувача (постанова Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 26 червня 2013 р. у справі № 6-58цс13).

 

 

Спори щодо визнання правочинів недійсними

 

 1. Договір на передачу майнових прав на квартиру в іпотеку, який укладено забудовником без згоди особи яка сплатила повну вартість майна, є недійсним у силу ст. ст. 203, 215 ЦК України, як такий, що укладений з порушенням вимог ч. 2 ст. 583 зазначеного Кодексу та ст. 5 Закону України від 5 червня 2003 р. № 898-IV «Про іпотеку» (у редакції, яка була чинною на час укладення спірного договору іпотеки) (постанова Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 30 січня 2013 р. у справі № 6-168цс12, від 15 травня 2013 р. у справі № 6-36цс13).

 

2. Підставою для визнання прилюдних торгів недійсними є порушення встановлених законодавством правил проведення торгів, визначених Тимчасовим положенням про порядок проведення прилюдних торгів з реалізації нерухомого майна, затвердженим наказом Міністерства юстиції України від 27 жовтня 1999 р. № 68/5 (постанова Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 13 лютого 2013 р. у справі № 6-174цс12).

 

3. З огляду на положення статті 5 Закону України від 5 червня 2003 р. № 898-ІV «Про іпотеку» (у редакції, яка була чинною з 12 травня 2006 р. до 14 січня 2009 р.) та впродовж указаного періоду майнові права на окремі приміщення в житловому будинку не могли бути предметом іпотеки (постанова Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 17 квітня 2013 р. у справі № 6-8цс13).

 

4. Виконання грошових зобов’язань за інвестиційною угодою, а саме повна сплата вартості об’єкта інвестування (стовідсоткова передоплата), свідчить про вчинення дій, спрямованих на виникнення юридичних фактів, необхідних і достатніх для отримання права вимоги переходу права власності на об’єкт будівництва або набуття майнових прав на цей об’єкт. Розпорядження цими правами будь-ким, крім особи інвестора, який вчинив дії щодо набуття права власності на об’єкт будівництва або без його згоди на передачу майнових прав у заставу, порушує права інвестора й не відповідає вимогам ч. 2 ст. 583 ЦК України та ст. 5 Закону України від 5 червня 2003 р. № 898-ІV «Про іпотеку» (у редакції, яка була чинною з 23 лютого 2006 р. до 25 грудня 2008 р.) (постанови Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України: від 3 квітня 2013 р. у справі № 6-21цс13; від 12 червня 2013 року у справі № 6-45цс13).

 

5. Договір купівлі-продажу житлового будинку (або його частини) підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації, а тому не може бути визнаний дійсним на підставі ч. 2 ст. 220 ЦК України (постанова Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 30 січня 2013 р. у справі № 6-162цс12).

 

 

6. Однією з умов визнання правочину дійсним у судовому порядку є встановлення судом факту ухилення однієї зі сторін від нотаріального посвідчення правочину. Встановлення факту втрати продавцем правовстановлюючого документа на предмет відчуження за договором не може бути підставою для визнання договору дійсним (постанова Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 19 червня 2013 р. у справі № 6-49цс13).

 

Спори, що виникають із договорів банківського вкладу та банківського рахунка

 

1. Стягнення з банку – боржника на користь вкладників – кредиторів процентів за банківськими вкладами за прострочений строк до дня фактичного повернення коштів, а також 3 процентів річних та суми боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за несвоєчасне виконання грошового зобов’язання на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України, відповідає чинному законодавству (постанова Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 29 травня 2013 р. у справі № 6-39цс13).

 

Спори, що виникають із трудових правовідносин

 

1. На припинення трудового договору з працівником із підстав, передбачених контрактом – п. 8 ст. 36 зазначеного Кодексу, а не у зв’язку зі звільненням працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу, положення ч. 3 ст. 40 КЗпП України не поширюються (постанова Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 23 січня 2013 р. у справі № 6-127цс12).

 

2. При розгляді трудових спорів щодо підвищення встановленого посадового окладу за участю громадян, які проживають та працюють в населеному пункті зі статусом «гірський», судам слід перевірити правильність обрахування належних їм до сплати грошових сум з урахуванням положень постанови Кабінету Міністрів України від 11 серпня 1995 р. № 648 «Про умови оплати праці осіб, які працюють в гірських районах» та період, за який вони підлягають стягненню.

 

3. У разі якщо вказані працівником причини звільнення – порушення працедавцем законодавства про працю (ч. 3 ст. 38 зазначеного Кодексу) – не підтверджуються або працедавцем не визнаються, останній не має права самостійно змінювати правову підставу розірвання трудового договору на ч. 1 ст. 38 КЗпП України (постанова Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 20 лютого 2013 р. у справі № 6-157цс12).

 

4. Передбачений ч. 1 ст. 117 КЗпП України обов’язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, визначені ст. 116 зазначеного Кодексу. При цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку (постанова Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 27 березня 2013 р. у справі № 6-15цс13).

 

Спори, що виникають із житлових правовідносин

 

1. Чинним законодавством не встановлено строк, у який особи, обрані на виборну посаду, коли це пов’язано з переїздом в іншу місцевість, повинні бути забезпечені житлом переважно перед іншими громадянами, які користуються правом позачергового одержання жилих приміщень на підставі ст. 46 ЖК України (постанова Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 3 квітня 2013 р. у справі № 6-27цс13).

 

2. Порядок припинення права власності на нерухоме майно у зв’язку із суспільною необхідністю регулюється нормами ст. ст. 350, 351 ЦК України, Законом України від 17 листопада 2009 р. № 1559-VI «Про відчуження земельних ділянок, інших об'єктів нерухомого майна, що на них розміщені, які перебувають у приватній власності, для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності» та постановою Кабінету Міністрів України від 19 квітня 1993 р. № 284 «Про порядок визначення та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам». Зазначені норми поширюються на кожного власника (постанова Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 15 травня 2013 р. у справі № 6-35цс13).

 

Спори, що виникають зі спадкових правовідносин

 

 1. Якщо воля спадкоємця знайшла своє вираження в поданій до нотаріальної контори заяві про прийняття спадщини за законом і жодних дій, які б свідчили про прийняття ним спадщини за заповітом, не було вчинено, то виходячи зі змісту ч. 2 ст. 553 ЦК УРСР спадкоємець вважається таким, що відмовився від спадщини за заповітом (постанова Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 6 лютого 2013 р. у справі № 6-167цс12).

 

2. Нотаріус не має права здійснювати нотаріальну діяльність за межами свого нотаріального округу, за винятком заміщення інших нотаріусів у випадках, передбачених Законом України від 2 вересня 1993 р. № 3425-XII «Про нотаріат» (постанова Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 20 лютого 2013 р. у справі № 6-2цс13).

 

Спори у справах про захист прав споживачів

 

1. Законом України від 12 травня 1991 р. № 1023-XII «Про захист прав споживачів»  встановлена недійсність правочинів, вчинених із використанням нечесної підприємницької діяльності, яка полягає, зокрема, у введенні в оману споживачів шляхом залучення їхніх коштів із метою реалізації діяльності пірамідальної схеми (постанови Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України: від 16 січня 2013 р. у справі № 6-161цс12; від 27 березня 2013 р. у справі № 6-22цс13).

 

Спори у сфері нотаріальної діяльності

 

1. Вимога про зобов’язання нотаріуса щодо вчинення протесту простого векселя є правомірною на підставі ст. 92 Закону України від 2 вересня 1993 р. № 3425-XII «Про нотаріат», п. 294 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 3 березня 2004 р. № 20/5 (яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин), і не суперечить принципам нотаріальної діяльності (постанова Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 16 січня 2013 р. у справі № 6-160цс12).

 

2. Відповідно до Закону України від 15 вересня 1995 р. № 329/95-ВР «Про акцизний збір на алкогольні напої та тютюнові вироби» авальований банком податковий вексель повинен погашатися в порядку, встановленому законом для погашення простих векселів, тобто шляхом вчинення нотаріусом протесту цього векселя в неплатежі (постанови Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України: від 30 січня 2013 р. у справі № 6-171цс12; від 13 лютого 2013 р. у справі № 6-159цс12; від 6 березня 2013 р. у справі № 6-9цс13).

 

3. Закон України від 2 жовтня 1992 р. № 2654-XII «Про заставу» застосовується до спірних правовідносин лише в частині, що не суперечить Закону України від 18 листопада 2003 р. № 1255-IV «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» (постанова судових палат у цивільних та господарських справах Верховного Суду України від 12 червня 2013 р. у справі № 6-54цс13).

 

Спори, що виникають із сімейних правовідносин

 

1. У процесі розгляду спору факт використання одержаного за договором на потреби сім’ї підлягає доказуванню зацікавленою стороною, а наявність наданої в письмовій формі згоди другого з подружжя – з’ясуванню судом (постанова Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 20 лютого 2013 р. у справі № 6-163цс12).

 

2. Для припинення права особи на частку у спільному майні необхідно встановити наявність будь-якої з обставин, передбачених пп. 1-3 ч. 1 ст. 365 ЦК України, за умови, що таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім’ї, а також попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду (постанова Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 15 травня 2013 р. у справі № 6-37цс13).

 

3. Договір, укладений одним із подружжя, за яким майно використане не на потреби сім’ї, а на інші потреби, не створює обов‘язків для іншого з подружжя (постанова Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 19 червня 2013 р. у справі № 6-55цс13).

 

Спори щодо правовідносин, які виникають у сфері охорони праці

 

1. Вимоги щодо оспорювання рішення спеціальної комісії, яке міститься в акті за формою Н-5, складеному за наслідками розслідування нещасного випадку, а також зобов’язання роботодавця скласти акт за формою Н-1, підлягають розгляду в суді в порядку цивільного судочинства (постанова судових палат у цивільних та адміністративних справах Верховного Суду України від 17 квітня 2013 р. у справі № 6-29цс13).

 

Спори щодо користування пільгами

 

 1. Порядок надання пільг, компенсацій і гарантій працівникам бюджетних установ, військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 31 березня 2003 р. № 426, за яким ця пільга компенсується пільговику після її оплати установою, з якою він перебуває в трудових відносинах, у межах її бюджетних асигнувань, суперечить змісту ст. 130 Конституції України, ст. 123 Закону України від 7 лютого 2002 р. № 3018-ІІІ «Про судоустрій України», ч. 9 ст. 44 Закону України від 15 грудня 1992 р. № 2862-ХІІ «Про статус суддів», а тому не може бути застосований до таких правовідносин (постанова Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 30 січня 2013 р. у справі № 6-142цс12).

 

2. Установлене ч. 9 ст. 44 Закону України від 15 грудня 1992 р. № 2862-XII «Про статус суддів» і гарантоване Конституцією України право суддів на 50-відсоткову знижку плати за займане ними та членами їх сімей житло, комунальні послуги (водопостачання, газ, електрична та теплова енергія, установка і користування індивідуальним домашнім телефоном) не може бути порушеним шляхом звуження його змісту та обсягу, у тому числі внаслідок відсутності бюджетного фінансування (постанова Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 22 травня 2013 р. у справі № 6-38цс13).

 

3. Оскільки положення Конституції України та Конвенції мають вищу юридичну силу (ст. ст. 8, 9 Конституції України), а обмеження матеріального права суперечать цим положенням, то порушення цивільного права чи цивільного інтересу підлягають судовому захисту й у спосіб, не передбачений законом, зокрема ст. 16 ЦК України, але який є ефективним засобом захисту, тобто таким, що відповідає змісту порушеного права, характеру його порушення та наслідкам, спричиненим цим порушенням (постанова Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 12 червня 2013 р. у справі № 6-32цс13).

 

Визнання та звернення до виконання рішення іноземного суду, що підлягає примусовому виконанню

 

1. Згідно зі ст. V Конвенції про визнання та виконання іноземних арбітражних рішень від 10 червня 1958 р. (м. Нью-Йорк) та ст. 9 Угоди про порядок вирішення спорів, пов’язаних із здійсненням господарської діяльності від 20 березня 1992 р. (м. Київ), яка ратифікована Постановою Верховної Ради України від 19 грудня 1992 р., підставою для відмови в задоволенні клопотання про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду є наявність доказів, що сторона, стосовно якої постановлене рішення іноземного суду, не була належним чином повідомлена про розгляд справи.

У разі вирішення питання наявності цієї підстави під час розгляду клопотання стягувача з’ясуванню підлягають дійсні обставини виклику сторони, проти якої винесено рішення іноземного суду, з урахуванням відповідних процедур, які були визначені сторонами в арбітражній угоді чи в арбітражному застереженні, а також регламенту органу, який за угодою сторін повинен був здійснити арбітраж. При цьому тягар доведення наявності підстав для відмови у визнанні та виконанні арбітражного рішення покладається на сторону, яка заперечує проти клопотання стягувача (постанова Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 26 червня  2013 р. у справі № 6-53цс13).